хапаючи ротом повітря, кивнув той, – я б сказав… хуйово…
Вечір олігарха так само був не з приємних.
– Ольга Павлівна, – стартував він з порога на тещу, щойно опинився на ґанку її помешкання, – скажіть, вам чогось у цьому житті не вистача?
– Ілюша, – виставила вперед обидві долоні теща, – по-перше, не кричи на матір своєї дружини, а по-друге, чого це ти довбеш мене філософськими питаннями?
Корчагін осікся. Ніде правди діти, теща, колишній заводський бухгалтер, рідко коли лізла за словом у кишеню.
– Ольга Павлівна, давайте начистоту, – уже спокійніше почав Корчагін. – Те, що ви зараз почуєте, як мамі моєї дружини, може вам не сподобатись…
– Ти зраджуєш Мариночку? – звела брови теща.
– Ні… – позадкував Корчагін. – Просто я дивлюсь в інтернеті все, що мені хочеться…
– Ілюша, я тебе не зовсім розумію… Усе нормально, ти здоровий?
– От і я, – мовив Корчагін, – не дуже вас розумію. Вам що, грошей мало? Чи це у вас вікове?…
– Послухай мене, Ілюша, чого це ти думаєш, що я буду терпіти твоє хамство?
– А чого це я, – схопився за голову Корчагін, – на сайті, де всякі там… показують себе за гроші, раптом бачу свою тещу?
– Знайди і скинь цього гівнюка з Ай-Петрі… – просичав Корчагін у слухавку, говорячи з начальником своєї спецслужби.
Карета швидкої з тещею на борту саме відчалювала від будинку. Сіялась мжичка. Корчагін глянув у приморські небеса – вони були вологі й непроглядні, як скло його джипа.
– Слухай, – спитав він того-таки начальника, набравши його хвилин за сорок, – ви його ще не скинули?
– Ні, – відповів начальник захекано. – Оце якраз тягнемо підараса на зубець. Ще метрів тридцять.
– Значить так, – видихнув Корчагін, – не треба його кидати.
– Шеф, а шеф, – заканючив начальник, як трирічний пацан, – ну давай його скинемо.
– Ні, – відрубав Корчагін.
– Ну добре, – зітхнув начальник. – А що з ним робити?
– Дайте йому пизди, – подумавши, сказав Корчагін, – та не калічте…
– Іще раз?
– Що ще раз?
– Пизди…
– А ви вже?
– Ну, – буркнув начальник.
– Коли?
– Та… як знайшли, так зразу…
– Наказ такий був? – став дратуватись Корчагін.
– Ну шеф, ну чого ти? – пішов у контрнаступ начальник. – Сам подумай, яка різниця?… Усе одно з Ай-Петрі!..
– Зам’яли, – буркнув Корчагін.
– Так що з ним робити?
– Ходити може?
– Може… мабуть… – не зовсім упевнено промимрив начальник.
– То нехай собі йде, а ви по домах.
– І все? – не повірив начальник.
– Ні, – похитав головою Корчагін, хоч ніхто його не бачив. – Скажіть йому, щоб більше ніколи не муляв мені очі. Ніколи й ніде. Бо тоді точно полетить з Ай-Петрі…
– Слухай, – питаю, – а що ви тут взагалі робите?
– Ми тут, – пояснює Сява