кавовий автомат, невпевнено рушаю до нього. Автомат довго не хоче брати п’ятірку, виламується, як поморочена старшокласниця. Кінець кінцем таки бере, починає варити каву й віддає решту. Віддає, це м’яко кажучи: спочатку монети дзеленчать у його нутрі, потім випадають у віконечко решти, вилітають із нього й дзвінко розсипаються по підлозі.
– Джек-пот, бля… – бурчу я.
– Дядь! – чую позаду. Озираюсь і бачу малу років семи-восьми. Голова в неї перебинтована – куди тобі той фронтовик.
– Дядь, – каже вона, – ви не пийте цього кохве…
– Чому? – питаю.
– Там, – каже мала, – антикоагулянт Є551, стабілізатор Є340 й емульгатор Є471…
– Правда? – витріщаю я очі від несподіванки.
– Ага, – киває вона, – а ще вони воду з-під крана беруть…
– Звідки знаєш? – примружуюсь.
– Нате, – каже вона, – почитайте, – і тицяє мені якусь пом’яту газету.
Не знати навіщо, беру в малої газету, дістаю стаканчик з кавою, сьорбаю і… охрініваю. Мабуть, це видно по моїй пиці.
– Я ж казала, воно гидота, – радіє мала, – а ви не вірили.
Дивлюсь у стаканчик і розумію, що автомат налив гарячої солодкої води, а от кави в ній ані дрібочки.
– На, – кажу я малій, – потримай.
Віддаю їй газету, ставлю стаканчик в автомат, роблю крок назад і валю його з ноги. Раз, другий, третій…
– Так, гражданін, зараз ми приведем вашу дєвочку, – каже майор міліції.
– Дєвочку? – не вірю я своїм вухам, одному цілому, а другому штопаному. – Ви і її пов’язали?
– А куди ж її було дівать? – розводить руками майор і зніма слухавку. – Альо… Галя?… Галя, приведи дєвочку.
За півхвилини двері до кабінету розчахуються й Галя затягує малу з перебинтованою головою. Пов’язка в тої сповзла – тепер можна подумати, що в неї нема ока.
– Фух, – зітхає Галя, – здихалась.
– А шо такоє? – пита майор.
– Зара побачите, – киває Галя і мерщій тіка з кабінету.
– Дядя міліціонер, – мала відразу посміхається, – скажіть, а у вас тут багато бандітів?
– Ну… є трохи, – киває майор, зробивши поважне табло.
– А ви в людей стріляли? – продовжує допит мала.
– В поганих… да, – киває він.
– А на смерть?
– Та було, – сентиментально зітха майор.
– Так ви, дядя, убійця?
– Я, – скрипить зубами майор, і табло в нього вже кисле, – страж порядка. Я порядних людей защіщаю від усякой…
– А покажіть пістолєт, з якого ви по людях пах-пах! – просить мала.
– Не покажу, – буркає майор.
– Дядя, а шо луччє: пістолєт чи палка?
– Яка палка?
– Ну та, якою ви людей б’єте.
– Ми не б’ємо, ми проводим профілактичеську роботу, – напружується майор.
– Так шо луччє: пістолєт чи палка?
– Пістолєт! – гаркає майор.
– А наручники у вас є, дядя міліціонер?
Майор зніма трубку. Тисне кнопку. Але Галя слухавку не бере.
– Покажіть наручники, ну, будь ласочка.
– Галя! –