[який встановлює], що існує, і що не може бути небуттям / є шлях переконання, отже, шлях істини; / другий [який встановлює] що не існує, і який є обов’язково тим, що не є / і я тобі кажу, що цей шлях є цілком непізнаваним, / насправді, не можна не тільки знати те, що не існує (оскільки це виявляється можливим), / а й висловити це».
Існують численні проблеми розуміння: 1) передусім, якими є суб’єкти того, «що існує» й того «що не існує»; 2) яким є значення того, «що існує» та, відтак, того, що «не існує» у світлі того, що, як було зазначено, «буття» є терміном неоднозначним та має кілька змістів; 3) який шлях є таким, про який Парменід говорить «не існує», чому він пролягає поруч із тим, що, як говорить богиня, існує, навіть якщо він є насправді цілком нездоланним, з огляду на неможливість уявити й описати небуття?
Невираженим суб’єктом шляху буття виступає «істота», а невираженим суб’єктом шляху небуття – «не-істота». У такий спосіб Парменід міг би стверджувати: 1) істота існує та не може не існувати; 2) не-істота не існує та обов’язково не існуватиме. Проте який сенс надавати ці два шляхи? Відповідно до найзрозуміліших пояснень, що надає дієслову «бути» екзистенціальної цінності, перший шлях стверджує, що те, що існує, існує та не може не існувати (його не-існування є неможливим), тоді як те, що не існує, не існує та не може існувати (його не-існування є обов’язковим).
Наголошуючи, втім, на тому, що йдеться про шляхи дослідження, тобто про стежини, які не стосуються повсякденного досвіту, можна стверджувати, що для Парменіда наукове дослідження є можливим лише стосовно об’єктів, які існують та які існують обов’язково (наприклад, тут можна думати про математичні об’єкти або про логічні поняття). Водночас наукове дослідження є неможливим для речей, які не існують, через неможливість їх уявити й описати (згадаймо про химери, або про крилатих коней, або про круглий квадрат).
У цьому судженні може бути залучений також шлях смертних, який охоплює речі, що зараз існують (наприклад, сьогодні) й не існують (наприклад, учора): можна уявити собі окремих комах, які існують навесні та влітку і не існують восени та взимку. Вони таким чином будуть віднесені до небуття, звідки випливає неможливість їх наукового дослідження як об’єктів, що не існують, або об’єктів, які зазнають перетворень, властивих чутливому світу.
5.3. Шлях буття
Якщо припустити, що Парменід пропонував здійснювати наукові дослідження того, що існує, обов’язково та безперервно, можна поставити питання про те, як визначити те чи інше як таке, що не існує? У фрагменті VIII своєї поеми Парменід за допомогою дедуктивного методу демонструє: те, що існує, завдяки факту існування, має певні властивості. У перших чотирьох рядках стверджується, що «тільки ще залишається оповідь про шлях: / який існує. Щодо цього (шляху) існують знаки, / навіть численні, які створюють істоту та роблять її нетлінною, / яка є певного роду цілісною, нерухомою та не є нескінченною». Тут Парменід проголошує належність визначених властивостей тому, що існує, оскільки воно існує. Згадану належність буде