Мене звуть Боб Філдінґ, і я кандидат від лейбористів на довиборах від Бристольських доків, які відбудуться двадцятого травня. Сподіваюся, ви мене підтримаєте.
– Шкода, що це ви висуваєтесь, а не сер Джайлз.
– Приємно чути, сер, але ми обрали чудового кандидата. Сподіваюся, що ви проголосуєте за Боба Філдінґа у четвер, двадцятого травня.
– Якщо ви так кажете, сер Джайлз… – сказав чоловік і поспішив піти.
– Четвер, четвер, четвер. Завжди кажи четвер, – мовив Філдінґ. – Ви казали мені це достатньо часто.
– Не турбуйся про це, – заспокоїв Джайлз. – Це скоро стане звичкою, і, чесно кажучи, ти набагато кращий кандидат, ніж я був на перших виборах.
Молодик уперше посміхнувся.
– Вітаю! Мене звуть Боб Філдінґ, і я кандидат від лейбористів на довиборах від Бристольських доків, які відбудуться двадцятого травня, – промовив він, коли до Джайлза підійшла Емма.
– Ти вже починаєш шкодувати, що не висунув власну кандидатуру? – прошепотіла вона, продовжуючи роздавати листівки. – Адже цілком зрозуміло, що виборці або пробачили, або забули про Берлін.
– Але я не забув, – заперечив Джайлз, тиснучи руку іншому перехожому.
– Вальтер Шеєль не телефонував?
– Ні, але він не зателефонує, поки не матиме чого сказати напевне.
– Будемо сподіватися, що ти маєш рацію, – здалася Емма. – Інакше ти справді пошкодуєш.
– Аякже, але що з цим робитимете ви? – наполягав якийсь виборець.
– Що ж, переводити країну на триденний тиждень не можна, – зазначив Філдінґ. – А пріоритетом Лейбористської партії завжди була проблема безробіття.
– Ніколи не кажи «безробіття», – прошепотів Джайлз. – Працевлаштування. Треба завжди намагатися звучати позитивно.
– Доброго ранку, мене звати Боб…
– Це вона? – запитала Емма, споглядаючи через дорогу.
– Безперечно, – підтвердив Джайлз.
– Познайомиш?
– Ти, мабуть, жартуєш. Ніщо не могло б втішити цю даму більше, ніж світлина на першій шпальті кожної газети завтра вранці, на якій вона тисне руку колишньому депутату.
– Ну, якщо тобі не можна, мені доведеться зробити це самій.
– Ти не можеш…
Але Емма вже перетинала вулицю. Опинившись на іншому боці, вона просто підійшла до державного секретаря з питань освіти та науки й простягнула їй руку.
– Доброго ранку, пані Тетчер. Я сестра сера Джайлза…
– І що іще важливіше, пані Кліфтон, ви перша жінка, яка очолила акціонерну компанію.
Емма посміхнулася.
– Жінки ніколи не мали права голосувати! – лементував чоловік, погрожуючи п’ястуком із автомобіля, що проїжджав повз них.
Пані Тетчер помахала йому рукою і великодушно посміхнулася.
– Не знаю, як ви собі даєте із цим раду, – промовила Емма.
– У моєму випадку я ніколи не хотіла робити щось інше, – сказала Тетчер. – Хоча й визнаю, що диктатура могла б трохи полегшити нам роботу.
Емма засміялася, але пані Тетчер залишилася серйозною.
– До