ми ніколи раніше не зустрічалися.
– Це було лише раз, – відповів Гаррі. – Ви брали у мене інтерв’ю у своїй радіопрограмі двадцять років тому, але ви явно про це забули.
Джейкобс виглядав розгубленим, але швидко опанував себе.
– Тоді будемо сподіватися, що ваша пам’ять краща за мою, – сказав він, не намагаючись приховати свій сарказм.
Він узяв книгу й переглянув кілька сторінок, перш ніж зупинитися навмання.
– Я почну читати перший рядок сторінки сто двадцять сім, – продовжив він, – а потім побачимо, чи зможете ви продовжити.
Гаррі намагався максимально сконцентруватися.
– «Однією з багатьох тем, які ніхто не наважувався зачіпати зі Сталіним…»
Гаррі спробував зібратися з думками, і з плином секунд аудиторія зашепотіла між собою, а посмішка Джейкобса стала ширшою. Він якраз збирався озватися знову, коли Гаррі продовжив:
– «Однією з багатьох тем, які ніхто не наважувався зачіпати зі Сталіним, була роль, яку він зіграв під час облоги Москви, коли результат Другої світової війни все ще висів на волосині. Чи, як і більшість міністрів і урядових чиновників, він планував поспішну евакуацію до Куйбишева на Волзі, чи, як він стверджував, відмовився покидати столицю та залишився в Кремлі, щоб особисто керувати обороною міста? Його версія стала легендою, частиною офіційної радянської історії, хоча кілька людей і бачили його на платформі за кілька хвилин до того, як потяг вирушив до Куйбишева, і немає надійних підтверджень того, щоб хтось знову бачив його в Москві, поки російська армія не відігнала ворога від воріт міста. Мало хто з тих, хто сумнівався у версії Сталіна, залишився живим, аби розповісти правду».
Гаррі зазирнув у камеру і продовжував без вагань цитувати наступні двадцять два рядки.
Він знав, що коли дійде до кінця сторінки, аудиторія в студії вибухне оплесками. Джейкобсу знадобилося трохи більше часу, щоб відновити самовладання, але врешті-решт він сказав із приємною посмішкою:
– Я навіть сам міг би прочитати цю книгу.
– Це був би значний поступ, – сказав Гаррі й одразу пошкодував про свої слова, хоча частина аудиторії засміялася й зааплодувала іще гучніше.
Джейкобс обернувся обличчям до камери.
– Зараз зробимо невелику перерву й повернемося після реклами.
Коли спалахнуло зелене світло, Джейкобс вирвав у гостя мікрофон, зістрибнув із канапи і підійшов до менеджера:
– Заберіть його звідси!
– Але ж у нього є ще три хвилини, – заперечив менеджер, звіряючись із нотатками.
– Мені наплювати. Кличте наступного гостя.
– Ви справді хочете брати інтерв’ю у Троя Донаг’ю аж шість хвилин?
– Будь-хто, окрім цього хлопця, – заявив Джейкобс, енергійно жестикулюючи у напрямку Гаррі, перш ніж поманити Енн. – Зніми його зі зйомок негайно.
Енн поквапилася до канапи.
– Будь ласка, ходімо зі мною, пане Кліфтон, – сказала вона, і це прозвучало не як прохання.
Вона вивела Гаррі зі студії і не