скло.
– Стрибайте сюди! – гукнув він.
Аарон підозріло зазирнув досередини, але, побачивши Гаррі, хутко приєднався до нього на задньому сидінні.
– Ви підписали контракт? – такими були перші його слова.
– Ні, не підписав.
– А як щодо контракту Бабакова?
– Він досі в мене, – сказав Гаррі й торкнувся внутрішньої кишені свого піджака.
– Тоді ми на коні.
– Ще ні. Я переконав пані Бабакову, що вона має обміняти чек «Вікінґа» на сто тисяч доларів.
– Рятуйте! – застогнав Аарон.
– Куди їдемо? – знову запитав таксист.
– Центральний вокзал, – звелів Гаррі.
– А ви не можете просто зателефонувати їй? – поцікавився Аарон.
– У неї немає телефону.
6
– Це вперше я дізналася, що ти робиш щось непристойне, – зауважила Емма, наливаючи собі другу філіжанку кави.
– Але це, безумовно, справедливо з точки зору моралі, – виправдовувався Гаррі. – Врешті-решт, мета завжди виправдовувала засоби.
– Дуже сумнівно. Не забувай, що пані Бабакова вже підписала контракт і прийняла чек до оплати.
– Але вона його не обготівкувала й у будь-якому разі була впевнена, що книгу Анатолія видасть «Вікінґ».
– І він видав би.
– Але не Аарон Гінзбурґ, із яким вона уклала угоду.
– Суддя Вищого суду міг би визнати це цікавою юридичною колізією. А хто тоді видаватиме Вільяма Ворвіка, якщо тепер ти вже не з «Вікінґом»?
– «Гінзбурґ-прес». Ми з Анатолієм станемо першими авторами нового видавництва, й Аарон подарує мені нову авторучку.
– Нову авторучку?
– Це довга історія, яку розповім, коли ти повернешся із засідання правління, – мовив Гаррі, розбиваючи вершечок яйця.
– Я все ще дивуюся, як це Малберрі не врахував, що Аарон може створити власне видавництво, і не включив цей пункт у документ про злиття, який забороняє викрадати авторів «Вікінґа».
– Я впевнений, що він розглядав таку ймовірність, але якби він ввів такий пункт в угоду, адвокати Аарона відразу ж збагнули б, що він задумав.
– Можливо, він сумнівався, що Аарон матиме достатньо ресурсів для створення нового видавництва.
– Тоді він дуже помилився, – зронив Гаррі. – Аарон уже мав кілька пропозицій щодо своїх акцій у «Вікінґ-Малберрі», зокрема й від самого Рекса Малберрі, який явно не хоче, щоб тридцять чотири відсотки акцій Аарона потрапили до рук його суперників.
– Кружляємо по колу, – резюмувала Емма.
Гаррі посміхнувся й посипав яйце дрібкою солі.
– Але як би ти не любив Аарона, – продовжила Емма, – після його очевидної неправильної оцінки партнерства з Малберрі ти впевнений, що він саме той, хто заслуговує бути твоїм американським видавцем? Якби ви підписали контракт із трьох книг, а потім…
– Визнаю, що мав певні сумніви, – мовив Гаррі, – але мене заспокоїв той факт, що батько Аарона погодився повернутися на посаду президента