сірником по витонченій срібній коробці, лорд Генрі запалив цигарку. Вигляд при цьому він мав такий, ніби в його фразі вмістилася мало не вся життєва мудрість.
Між зеленим, наче лакованим листям плюща з цвірінькотом шерхотіли горобці. Сірі тіні від хмар, мов ластівки, одна за одною пропливали по траві… Як гарно було в садку! І які захопливі були почуття інших людей! Куди більш захопливі, ніж їхні думки, здавалося лордові Генрі. Твоя власна душа і пристрасті твоїх друзів – саме це надавало приваби життю. Він малював собі з потайною втіхою той нудний полуденок, що пропустив, залишаючись у Безіла Голворда. Там, у своєї тітки, він неодмінно здибав би лорда Ґудбоді і всі розмови точилися б навколо потреби дешевих їдалень та зразкових нічліжних будинків… Кожен клас полюбляє проповідувати важливість чеснот, непотрібних йому самому. Багаті охоче розводяться про значення ощадності, а нероби красномовно обстоюють гідність праці. Як чудово, що він уник цієї бридоти!
Коли він подумав про тітку, щось ніби спливло йому в пам’яті. Він обернувся до Голворда:
– Любий мій, я оце пригадав…
– Що пригадав, Гаррі?
– Де я чув ім’я Доріана Ґрея.
– А де саме? – запитав художник, злегка спохмурнівши.
– Ну, не дивись так сердито, Безіле. Це було у моєї тітоньки, леді Еґати. Вона розповідала мені, що знайшла пречудового юнака, котрий обіцявся допомагати їй у благодійництві в Іст-Енді,[11] і що звуть його – Доріан Ґрей. Щоправда, вона ані півсловом не натякнула на його вроду. Жінки, в усякому разі жінки лагідної вдачі, не вміють оцінити привабливої зовнішності. Вона сказала, що він дуже серйозний, що в нього прегарна душа. Я зразу уявив собі такого добродія в окулярах, з прилизаним волоссям і таранкуватою парсуною, як він важко ступає дебелими ногами… Шкода, що я тоді не знав про вашу дружбу.
– А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррі.
– Чому ж?
– Я не хочу, щоб ти зустрівся з ним.
– Не хочеш, щоб я зустрівся з ним?
– Ні, не хочу.
– Містер Доріан Ґрей у робітні, сер, – доповів служник, з’являючись у садку.
– Тепер тобі хоч-не-хоч доведеться познайомити нас, – засміявся лорд Генрі.
Голворд обернувся до служника, що стояв, мружачись від сонця.
– Попросіть містера Ґрея зачекати, Паркере. Я буду за кілька хвилин.
Служник уклонивсь і пішов. Тоді художник подивився на лорда Генрі.
– Доріан Ґрей – мій найдорожчий друг. Твоя тітонька мала цілковиту рацію – душа в нього чиста й прекрасна. Не зіпсуй його, Гаррі. Не намагайся впливати на нього. Твій вплив мав би згубні наслідки. Світ широкий, і в ньому багато чарівних людей. Тож не забирай від мене цієї єдиної людини, що надає принади моєму мистецтву. Моє майбутнє, як митця, залежить від нього. Пам’ятай, Гаррі, я покладаюся на тебе.
Він говорив дуже повільно, слова пробивались немовби проти його волі.
– Що за дурниці ти торочиш! –