і зашепотів, хоча можна було стовідсотково бути впевненим, що їх ніхто не почує, бо ж у вагоні окрім них сиділо ще кілька пасажирів, від котрих цих шістьох відділяли кілька відсіків. – Координує дії волонтерів пастор голландської общини в Петербурзі, такий собі пан Гіллот. Саме через нього і йдуть усі зібрані на бурів пожертви. За його фінансової підтримки й моральної допомоги ми зможемо дістатись до африканських берегів. З Петербурга поїдемо на Берлін, звідтіля до Неаполя через Мюнхен та Рим. Отака проста історія.
– А яка у них там, у голландців цих, релігія? – допитував Семенов.
– Кальвінізм. – Кулятинський знав про бурів усе чи майже усе – те, що можна було вичитати в історичних фоліантах.
– Кальві що? – Колишній матрос обурився на те, що історик кидається незрозумілими словами.
– Протестанти, – пояснив Заза Квінкідзе.
Заза, на відміну від інших, був одягнений у довгу чорну рясу, поверх котрої висів невеличкий дерев’яний хрест на мотузці. Йому, полковому капелану, довелось погрожувати страшним судом комісії, яка відбирала волонтерів, аби священику дозволили відрядитись на війну.
– Ще ми не кидали під кулі попів, – сперечались між собою офіцери, але врешті-решт дали добро.
Ігнат хотів був щось сказати, але чи то не знав, що саме він може сказати з приводу кальвінізму, чи його збив з думки Абрамов, котрий у притаманній йому грайливій манері прокричав протяжно мало не на весь вагон:
– Оце мандрівка!
– Непогано, – мовив услід за ним Семенов, бо вже так чи так відкрив рота для слова – мало з того рота бодай якесь вилетіти.
Заза і Куля промовчали, але по їхніх обличчях було зрозуміло, що і їм така мандрівка Європою до снаги. Юрій шкодував лише про одне – що друг його, Петро Гаркуша, не зійшов тоді з тифліського потяга разом із ним. «Напишу йому листа з Петербурга, – планував. – І матері ще й звідти напишу. Листівку відішлю з видом столиці».
Поїздом хитнуло вдруге, вже сильніше, і перон почав повільно рухатись.
– Ну, з Богом! – сказав штабс-капітан і обдивився юних підлеглих.
Покровський при згадуванні Всевишнього підвівся, підхопивши капелюха, бо той мав упасти на чисту підлогу, за ним встали інші добровольці. Капелан Заза Квінкідзе, склавши на животі руки, пробубонів молитву, ворушачи губами, та швидко тричі перехрестився. За ним ритуал повторили інші. Юрій також перехрестився, але вловив на собі стрімкий погляд Семенова.
– Католик чи що? – запитав той незадоволено й хотів був свиснути, але не став цього робити після молитви.
Юрій вважав за зайве відповідати на подібні запитання. Віра – це його особиста справа, яка нікого не стосується. Він не був католиком, але до церкви перестав ходити, відколи не стало батька, – ніби образився на Бога, зачаїв у собі ту дитячу образу. Перехрестився неправильно, бо забув, як воно робиться. Ярий захисник православ’я свердлив українця поглядом, який перевів на себе штабс-капітан такою фразою:
– Он Абрамов