в Україні деякі люди хочуть заборонити російську мову. І тому ми повинні розуміти, що Росія взагалі і Путін зокрема мають деякі право і моральні підстави теж втрутитися в те, що діється в Україні і так далі. Ось таке літературознавче есе».
У травні 1783 року імператриця Катерина Друга видає указ «о сборє пошлін в губерніях малоросійскіх», яким узаконює кріпацтво. Фактично половину українців перетворювали на рабів – з правом землевласника продати, а чи навіть убити кріпака. Цинізм цариці полягав у тому, що скористатися правами рабовласника могли вчорашні сусіди.
Микола Гоголь
Всупереч уявленням покріпачення вільної до того України було неповним. З майже 11 мільйонів українських селян імператриця спочатку перетворила на рабів менше від половини: на Київщині, Черкащині, Чернігівщині та Полтавщині – там, де вже кількадесят років не було козаків. Колишній старшині жалуваними грамотами дарувалося дворянство. Серед тих, хто з грязі вибився в князі, був і випускник Могилянки Панас Яновський, який задля кращого родоводу змінив прізвище на Афанасій Гоголь-Яневський. У його маєтку, щоправда, було аж п’ять кріпаків.
Син Панаса, Василь Гоголь-Яневський – дрібний поміщик, держслужбовець і… письменник. Серед героїв його комедій – колишній козак, москаль і чорт. Гоголь-старший пише свої п’єси українською мовою.
Юрій Макаров: «Українська мова не була визнана високою в самій Україні. Почитайте Сковороду. Це не українська мова. Це суржик української і церковно-словянської. Хоча є тексти нормальною українською написані. У Мазепи пафосні вірші написані якраз цим суржиком, високим стилем, з додаванням церковно-словянської. А лірика – нормальною, українською. Вони на сусідніх сторінках».
У 1809 році в родині письменника Василя Гоголя-Яневського народився хлопчик Микола. За п’ять років, у 1814-му, він уперше побачив чорта: наслухавшись страшних полтавських казок, маленький Гоголь сприйняв за чорта чорного кота і втопив його. Справжній чорт, між тим, виглядав інакше.
Того ж 1814 року за кількасот кілометрів, на Черкащині, народився Тарас Шевченко. Народився рабом, хоча ще його дід, Іван Грушівський-Швець, син запорожця, був вільною людиною. Він любив оповідати онукові про Гайдамаччину. Наприкінці XVIII століття землі Звенигородщини були подаровані Катериною Другою Потьомкіну – разом із людьми. Від Потьомкіна-Таврічєского Кирилівку і Моринці успадкував граф Енгельгардт. Попри кріпацтво освітні традиції в селах залишилися, і дяк Петро Богорський узяв малого Шевченка вчитися. Згодом Тарас Григорович в автобіографії змалював свого першого вчителя пияком.
«Якимось гірким п’яницею він не був, хоча на требах і в товаристві не відставав у пиятиці від своїх парафіян. І тому Тарас Григорович, який залишив свого вчителя по цій частині позаду себе, надміру малює його у своїх спогадах відчайдушним п’яницею і дарма не згадав його хоча б одним словом подяки» (Петро Лебединцев. «Тарас Григорович Шевченко»).
Російська