Калнишевський зажив щедрими подарунками монастирю. У 1794 році він пожертвував Соловецькому Спасо-Преображенському собору запрестольного хреста вагою понад тридцять фунтів срібла, а своє звільнення відзначив подарунком оздобленого сріблом з позолотою Євангелія, вага самої оправи якого перевищувала два пуди.
«У 1801 році новим російським царем став Олександр Перший. В перші дні свого царювання він оголосив загальну амністію. Було ухвалено звільнити двох соловецьких в’язнів – поляка Єленського та кошового Війська Запорозького Петра Калнишевського» (Владислав Грабовський. «Петро Калнишевський»).
4 травня 1801 року архімандрит Іона оголосив Калнишевському про монаршу волю. Однак останній кошовий Війська Запорозького не мав сили повернутися в Україну. Дотримуючись давнього козацького звичаю, Калнишевський дожив віку в монастирі. 31 жовтня 1803 року чернеча братія поховала його на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору поруч із могилою соловецького архімандрита Феодорита. У 1856 році за наказом настоятеля монастиря на могилі Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в епітафії короткий нарис життя мученика.
Рік 2008-й. Помісний Собор Української православної церкви Київського патріархату у зв’язку з 1020-літтям Хрещення Руси-України благословив долучити праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім’я у православний церковний календар, чесні останки праведного Петра вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. Собор благословив будівництво храмів на його честь. Того ж року в центрі Холодного Яру, біля тисячолітнього дуба Максима Залізняка, сучасний отаман холодноярського козацтва, бізнесмен та меценат Олег Островський, заклав камінь і хрест для побудови єдиного на той час храму Петра Багатостраждального (Калнишевського).
Заклавши камінь на будівництво храму, холодноярські козаки всерйоз задумались над ідеєю подорожі до місця духовного подвигу останнього кошового Війська Запорозького Низового Петра Калнишевського. Ядро ініціативної групи склали бізнесмен Олег Островський, журналісти Андрій Кравець, Володимир Гамалиця та протоірей Василь Циріль. Від дня народження ідеї до її остаточної реалізації минуло три роки.
Існує два шляхи потрапити на Соловецькі острови. Перший, натоптаний та значно комфортніший, пролягає через Петербург і Петрозаводськ із подальшою доставкою на поромі. Другий, значно довший, важчий та небезпечніший, накручує на автомобільні колеса понад п’ять тисяч кілометрів до Архангельська з подальшим перельотом безпосередньо на Соловки. Холодноярські козаки обрали важчий шлях. Власне, вони крок за кроком повторили всі відрізки етапування Калнишевського. У дорогу учасники експедиції взяли символічний вогонь з Холодного Яру.
Олег Островський розповідає: «Ми назвали цей автопробіг “Вогонь волі”… Оцей вогонь, що ви бачите, ми запалили 21 червня в нашій церкві