заощадити грошей і раз на два-три місяці вибратись у мандри Європою. За неповні два роки вони встигли побувати у Норвегії, Фінляндії, Італії, Франції, Данії й Німеччині. – Я читав, що на заході України військові склади горять. Твоя робота?
– Та йди ти… – посміхаючись, відмахнувся українець.
– Приїжджай, ми засумували без тебе. Ян уже двічі питав, коли ти повертаєшся.
Чех Ян Фідлер був на шість років старшим за Левка й Семена, останні вісім років жив у Швеції і в даний момент навчався в аспірантурі Департаменту промислової екології. Попри різницю у віці він за місяць після того, як українець і росіянин почали навчання на магістра, подружився з хлопцями (певно, давалося взнаки спільне слов’янське культурне підґрунтя). Чех часто допомагав їм у навчанні, Левко і Сьома брали його з собою в подорожі, тож коли у Лео зародився замисел вирушити у Велику Мандрівку після захисту магістерської, Ян із задоволенням приєднався до друзів.
– Вилітаю з Борисполя післязавтра рано-вранці. Якщо все о’кей, до дев’ятої буду в Стокгольмі.
– Де приземляєшся: в Арланді чи Скавсті?[25]
– В Арланді.
– Зустріти тебе?
Та частина Семенових рук, яку захопила вбудована камера на його нетбуці «HP Mini 2133», ледь помітно смикалась, а з динаміків раз по раз долинало приглушене клацання. Зрідка, вилучаючи момент поміж фразами, росіянин кидав короткий погляд на долоні, яких не було видно, з чого Левко здогадався, що Сьома за звичкою складає кубик Рубика. Семен мав унікальні мізки: знав шість мов (англійську, французьку, російську, іспанську, шведську і трохи українську), міг множити в голові чотиризначні числа, мав екстраординарні аналітичні здібності, з блискавичною швидкістю виокремлюючи з потоку інформації лише ті параметри, що були справді важливими, і знаходячи між ними зв’язки, про які ніхто не здогадувався. Син талановитого математика, Сьома обожнював вовтузитися з різними ребусами, математичними загадками, 3D-головоломками, завданнями, що розвивають логічне мислення, а особливо полюбляв задачі, котрі стосуються шифрування та дешифрування інформації. Криптографія[26] була Семеновою слабкістю. Ще зі школи хлопець почав тренувати мозок і за кілька років привчив його до постійної напруженої праці. Якщо його нейрони простоювали годину без роботи, Сьома в буквальному розумінні випадав із життя, занурюючись у депресію. Йому мало було просто читати книгу (навіть якщо то монографія), слухати радіо чи дивитись на зорі – розкручений до немислимих обертів мозок мусив безперервно довбтись над якоюсь задачею (нехай і у «фоновому» режимі). Одним зі способів підтримання синаптичних зв’язків у голові в стані перманентного збудження став кубик Рубика. Семен складав його всюди, де міг (чи, точніше, всюди, де не було можливості зайняти макітру кориснішою діяльністю): їдучи в метро, слухаючи музику, передивляючись фільми і навіть – розмовляючи (як зараз) з друзями.
– На фіга? – відмовився Левко. – Доберусь до міста на експресі.
– Ну дивись.
– Як