а не матрац. Та мені до вподоби хід твоїх думок, Лео. – Росіянин переможно посміхнувся. – Два кілограми триста грамів – трошки більше, ніж мій нетбук. І коштує якихось сто дев’яносто дев’ять шведських крон. Хіба не пісня?
– Це буде небезпечно, – уявляючи спуск по тропічній річці, хмурився українець.
– Це буде весело, – поплескав його по плечу Сьома. – Все, я пішов збиратися.
XVI
6 квітня 2012 року, 19:51 (UTC+1)
Спонья, Стокгольм
Українець повертався з центрального кампусу КТН додому.
Вийшовши на станції Спонья, Левко не пішов звичною дорогою. Спершу заскочив у супермаркет, де купив буханець хліба, пакет молока і яблук, а вже звідти потюпав до хатини Бенгта. Таким чином, хлопець простував додому не вздовж колій pendeltåg’а, а трохи нижче, дворами дво- та п’ятиповерхівок, що скупчилися біля станції.
Зазвичай Левко йшов по Бромстенсвеґен, минав перехрестя, проходив під естакадою, після якої направо від головної дороги відгалужувалась невелика, але охайно заасфальтована під’їзна вулиця – Спонья-чірквеґ (Spånga kyrkväg). Приблизно посередині в неї впиралася Стінсбакен, радше стежка, ніж вулиця, на якій і стояв котедж старого архітектора. Вертаючи від супермаркету, хлопець вийшов на Спонья-чірквеґ південніше від Бенгтової вілли. Тож йому довелося підійматися – пройти невеликий відтинок Спонья-чірквеґ, куди він раніше ніколи не заглядав.
Ця частина Спонья-чірквеґ не відрізнялась від тієї, що впиралася у Бромстенсвеґен на сотню метрів північніше. Такий самий ідеально рівний асфальт і щільні зарості, що напирають з боків, цілковито ховаючи довколишні вілли. Через врунисті кущі іноді здається, що йдеш серед лісу, а не в густонаселеному передмісті Стокгольма. Підіймаючись, Левко наскочив на автомобіль. «Volvo S60» сріблястого кольору з кузовом типу універсал. Дуже стара модель. Машина приткнулася зліва на дорозі, ледь не в’їхавши в чагарник. Фари погашені, двигун мовчить.
Лео придивився. Дивно бачити авто на Спонья-чірквеґ, де немає ні хвірток, ні входів до помешкань. Низький «Volvo» скидався на розпластаного леопарда, що причаївся у кущах, вистежуючи здобич. Проходячи повз, Лео нахилив голову і роздивився невиразний обрис на лівому передньому сидінні – за кермом автомобіля хтось сидів. Тієї ж секунди незрозуміла каламуть протяла наскрізь тіло українця. Серцю стало тісно під ребрами, а з-під лопаток на руки потекли струмини холоду. Щось було негаразд. Щось у тому силуеті не просто насторожило, а налякало хлопця. Він зосередився, але так і не зміг ухопити, що саме.
Діставшися Стінсбакен, вкритої гравієм ґрунтівки, що тяглася до вілли архітектора, Левко пересилив бажання озирнутися. Швидко пройшов до котеджу, відчинив ключем вхідні двері, ввімкнув світло у вітальні. Бенгта вдома не було: замість туфель на тумбі для взуття красувалися домашні капці. Похапцем скинувши кеди, хлопець забіг на другий поверх. Лампу вмикати не став. Зайшов у свою кімнату й обережно підібрався до вікна.
Раніше Левко не звертав уваги на те, що з вікна його кімнати