кращим у світі напоєм. Але вони ж цей кращий напій сильно розбавляють содовою, а ми нерозбавлений заїдали квашеним огірком.
Звичайно, розбавляти такий напій – це дурня і навіть блюзнірство, але змішувати його з горілкою, мабуть, було не варто.
Надсилу розліпивши повіки, я роззирнувся.
Я лежав на дерев’яному тапчані з жорстким матрацом. У якомусь дивному приміщенні – чи то тюремна камера, чи то чернецька келія. В одному кутку божниця, у другому таз і сільський умивальник (невже той самий, бачений мною років двадцять із гаком тому в підвалі у Симича?). Манюсіньке віконце під самою стелею, а крізь нього вриваються в приміщення всілякі прегидотні звуки. Якась сволота б’є в бубон і дує у пискливу дудку. Ну що за нахабство! Ну хіба можна в таку рань?..
Я підніс до очей годинника й отетерів. За двадцять дванадцята, а я досі сплю. І це в будинку, де господар і всі його помічники працюють з ранку до вечора.
Господи, ну навіщо ж я стільки пив? Ну чому я не можу, як люди, як американець якийсь, налити трішки в склянку, розбавити содовою й провадити спокійну таку, врівноважену розмову про Данте чи податки?
Утім, і в нас розмова була по-своєму цікава. Лео спочатку корчив із себе поважного і втаємниченого, а потім, надудлившись, дещо випатякав про їхнє тутешнє життя. Живуть вони відлюдькувато. Симич щодня пише по двадцять чотири сторінки. Іноді він працює в кабінеті, час, гуляючи по маєтку. Гуляючи, він пише в блокноті. Списавши черговий листок, жбурляє його, не дивлячись, на землю, а Клеопатра Казимирівна і Жанета відразу ці листки підбирають і складають. Забігаючи наперед, скажу, що я потім бачив, як це відбувається. Симич гуляє з блокнотом, а дружина й теща тихо ходять за ним. Коли він жбурляє черговий листок, вони підхоплюють його, тут-таки читають, і Жанета негайно оцінює написане за однобальною системою. «Геніально!» – каже вона пошепки, аби не заважити автору.
Колись точно так само вона оцінювала Леніна. Я пам’ятаю, ще в університеті взяв у неї якусь ленінську брошуру (здається, «Держава і революція»), так там слово «геніально» було написано на берегах чи не навпроти кожного рядка.
Усе-таки змішувати «Горбачова» з бурбоном не варто. Голова тріщала жахливо, і в мене навіть з’явилися думки, що з пиятикою слід зав’язувати. І я навіть дав собі слово, що зав’яжу. Тільки б от похмелитися, а потім рішуче зав’язати.
Бубон досі гупав і дудка свистіла, не даючи зосередитися.
Я став на табурет і дотягнувся до вікна. Глянув надвір і не повірив своїм очам. На площі перед будинком, під смугастим стовпом із табличкою «СРСР», стояв радянський солдат в однострої з автоматом через плече. Я у відчаї струснув головою. Що це таке? Радянські війська вторглися в Канаду чи мені вже чортики ввижаються?
Скосивши очі, я побачив негра Тома з саксофоном і Степаниду з бубоном навіть більшим за її зад. Як я й передбачив, вони не грали, а тільки настроювалися.
Потім з’явилися дві російські красуні в барвистих сарафанах і хустинках.