покривалом. Але білий покров тримався недовго. Під натиском ранньої весни, з першими промінчиками сонця сніг відразу ж почав розтавати, змішуючись із піском, перетворюючись на болото. Те болото вилітало із-під копит кавалькади дружинних воїнів.
Їхали не спішно, зрідка припускаючи алюром, а так коней тримали в узді, зважаючи на небезпеку, яка після вчорашніх подій могла чатувати на подорожніх. Мечиславу, який очолював кінний загін, не хотілося наражатися на небезпеку. Він жадав без пригод добратися до Вишгорода. Саме там, у великокняжій резиденції мала відбутися очікувана Велика рада мужів землі нашої рідної.
Сама рада мало цікавила когортного командира. Такі зібрання часто влаштовував Великий князь. Мечислава більше цікавив гучний бенкет, який завжди після Великої ради влаштовувався для бояр і дружинних командирів. Якесь сіре і гнітюче відчуття оселилося у душі Мечислава після проведеної останньої ночі з коханою дружиною і він сподівався, що ввечері хмільний мед у компанії воїнів зможе розвіяти його неочікувану журу.
Поряд із Мечиславам їхав, чомусь із стурбованим виглядом, посадник переяславський Дзвенимир Шуйця. Дзвенимир був одягнений як воїн. Голову посадника покривав шолом з невеликим нерухомим нанісником спереду. Поверх цупкої полотняної сорочки була одягнена дорога металева кольчуга із іменними відзнаками роду Шуйця. Кольчуга була підперезана спеціальним поясом із металевих пластин. Пояс був виготовлений саме під цю кольчугу, відповідно був припасований і підігнаний під статуру Дзвенимира. До пояса була прикріплена улюблена зброя родини Шуйці. Це була з довгою замашною рукояткою однобічна гостра сокира. На кінці до рукоятки був приторочений невеликий шкіряний пасок, щоб сокиру можна було утримувати на кисті руки. Так вже сталося, що Дзвенимир, так само, як і його батько Воїмир Шуйця, не любив мати справу із мечем. Йому була до вподоби давня зброя предків – сокира.
Дзвенимир був сином відомого когортного командира Воїмира Шуйці і приходився двоюрідним братом для Добромира Поклінного. Саме після того, як старий боярин відмовився після смерті доньки нести посадницьку службу, Великий князь зробив своїм посадником у Переяславі Дзвенимира. Чи радів тоді Дзвенимир, що доля, завдяки Дажбогу, повернулася до нього обличчям, чи ні? Важко сказати йому самому навіть тепер. Можливо більше ні, ніж так. Адже він переймав владу у княжому місті від свого двоюрідного брата, який сидів на чолі міста вже багато років. Громада була ним задоволена і Дзвенимира брав сумнів: «Чи зможе він у справах господарських перевершити Добромира?» Не зміг. Хоч і старався.
Дзвенимир розумів, що його вчинки постійно будуть порівнювати зі справами попереднього посадника. І, як не прикро, в силу певних обставин, ці порівняння не завжди були на користь нинішнього посадника переяславського. Більше того, останні події здивували і не на жарт стурбували Дзвенимира.
Можливо, причиною певних невдач Дзвенимира було те, що він іколи не забував, хто він і з якого роду