кавалькадою і якийсь час неслися вперед.
– Мечиславе, зупинися! Почекай! – почав гукати Святовид, розуміючи, що він не зможе тягатися із вправним ватагою у верховій їзді.
Ще промчавши деякий час і відстань, Мечислав стишив ходу коня і почекав, коли до нього під’їхав Святовид із докором у погляді.
– Навіщо ти бентежиш нас усіх? – захекавшись від швидкого алюру, запитав він у когортного командира. – Що батько про нас подумає?
– Подумає, що ми безголові бешкетники, – не дуже весело усміхнувшись, промовив Мечислав.
Деякий час вони їхали поруч. Їхали мовчки, попереду кавалькади, яка поступово їх почала наздоганяти.
– Мені важко зараз тобі сказати, чому саме до твоєї дружини приходила Мара, але я думаю, що вона хотіла її про щось попередити, – порушив мовчанку Святовид, зібравшись із думками.
– Але про що?
– Я не знаю і це мене бентежить найбільше, – зітхнувши, промовив Святовид, – адже Богиня, коли приходить, щоб когось забрати, то їй ніхто не може завадити. А твоя дружина, хоч, можливо, стривожена і налякана, але жива і здорова. Ну і крім того вона чужинка, а ти сам казав, що прокляття на чужинок не діє. Значить, Мара хоче забрати когось іншого.
– Когось іншого? Але кого?
– Поки не знаю, – знизав Святовид плечима, – але напевне, що не чужинку.
– Не чужинку, кажеш? До цього часу я був упевнений, що доля підказала мені вірне рішення цієї проблеми, але після останньої ночі у мене закрався сумнів, що я направду зміг обійти долю, – опустивши голову, промовив, зітхаючи, Мечислав, – можливо, Боги захочуть мене покарати за те, що я спробував щось змінити у своєму житті?
– Боги справедливі, вони не жорстокі, – впевнено промовив Святовид, – я не раз задавав собі запитання про те, що могли такого вчинити наші предки, що рід наш аж донині несе це прокляття. Я не одноразово звертався до Богів із цим, але вони мовчать.
– Можливо варто із Верховним волхвом порадитися? Може йому Боги дадуть відповідь? Адже Боги дослухаються до нього, – Мечислав, міркуючи, намагався знайти хоч якесь прийнятне рішення.
– Із Святозаром можна порадитися, – кивнув головою Святовид, – правда я не знаю чи це сподобається нашому батькові, адже він боїться, що Боги будуть на нашу родину гніватися ще більше.
– Якщо ти не порозмовляєш зі Святозаром, то я сам з ним матиму розмову, – кивнув невдоволено головою Мечислав, – тому що я не хочу жити у страху, очікуючи і гадаючи, хто наступний із жінок нашої родини піде на Крада.
– Я сподіваюся, що більше ніхто, – зітхнувши, промовив замислено Святовид, – але я хвилююся, щоб…
– До нас направляється батько, – перебивши брата, не давши завершити йому розпочату думку, промовив Мечислав.
Святовид, почувши про наближення старого боярина, одразу ж замовк, проковтнувши останні слова, і, повернувши коня, озирнувся на Добромира. Йому знову згадалася Чаруна. Святовид примружив повіки і перевів погляд із батька на брата. Він хотів щось сказати, перевівши розмову