тільки шкварила безжальна спека. Та побачив він не листя, що ворушилося, а сині вогні поліцейської патрульної машини, що стрибали в затінку.
Аманда знову важко зітхнула, завела машину й стала розвертати її на сто вісімдесят градусів. Та раптом без попередження вдарила по гальмах і рвучко виставила руку перед носом у Вілла, наче хотіла його вберегти від вильоту через лобове скло. Їм обурено посигналив водій великого білого фургона і, випльовуючи прокльони та погрожуючи кулаком, промчав повз «лексус».
– П’ятий канал, – відзначив Вілл, упізнавши логотип місцевого каналу новин на борті.
– Спізнилися не гірше за нас, – прокоментувала Аманда, проводжаючи поглядом білий фургон, що піднімався пагорбом.
Вона взяла праворуч, бо дорогу попереду блокувала патрульна машина. Біля будинку сновигали вже репортери з усіх місцевих станцій, а також із CNN, світова штаб-квартира якої була розташована за кілька миль на північ звідти. Жінка, що задушила вбивцю своєї дочки, у будь-якій частині світу стала б сенсацією номер один. Та позаяк дочка була біла, батьки були багаті, а родина – чи не найвпливовіша в місті, ситуація набула запаморочливо скандального відтінку. Десь у Нью-Йорку вже пускала слину в свій «блекбері»[4] продюсерка каналу «Лайфтайм»[5].
Аманда витягла посвідчення, помахала ним перед носом копа і проїхала кордон. Попереду виднілися інші патрульні машини, стояло й кілька «швидких». Дверцята були відчинені, каталки – порожні. Парамедики скупчилися коло машин і курили. Припаркований перед будинком темно-зелений «БМВ X5» здавався недоречним серед машин «швидкої допомоги», а велетенський позашляховик змусив Вілла замислитися про те, куди подівся фургон криміналістів. Він би не здивувався, якби судмедексперт теж заблукав. Людина з зарплатнею працівника бюджетної сфери не могла добре знати такий район, як Енслі.
Аманда здала назад, щоб припаркуватися між двома патрульними машинами. Коли вона натиснула на газ, запищав сенсор контролю паркування.
– Вілле, не длубайся там надто довго. Ми будемо працювати над цією справою тільки в тому разі, якщо заберемо її собі.
Варіацію цієї теми Вілл уже чув щонайменше двічі, відколи вони виїхали зі стоянки муніципалітету. Дід загиблої дівчинки, розробник-мільярдер Гойт Бентлі, за свої довгі роки нажив собі чимало ворогів. Залежно від погляду того, хто про нього розказував, Бентлі поставав або таким собі гідним представником міста, або давнім друзякою, або грошовитим мішком, сірим кардиналом, який керував подіями, не забруднюючи рук. Хай там яка версія його історії була правдивою, кишені в нього були достатньо глибокі, щоб купити собі прихильність друзів у політиці. Один дзвінок Бентлі губернатору – і директор Бюро розслідувань Джорджії одержав завдання розібратися з цим убивством, котре передоручив Аманді.
Якщо в цього вбивства будуть ознаки професійного замовлення чи бодай натяки