показав середній палець. Вілл зобразив на обличчі застиглу усмішку й показав копам підняті великі пальці рук, щоб ті знали: він не ображається.
З дня вступу на посаду мер Атланти урочисто пообіцяла викорінити корупцію, що за її попередника буяла пишним цвітом. За останні кілька років вона в тісній співпраці з ДжБР відкрила справи проти найнахабніших порушників. Право зайти в печеру до левів Аманда люб’язно надала Віллові. Півроку тому він завершив розслідування, в результаті якого звільнили шістьох детективів і передчасно відправили на пенсію одного з найбільш високоповажних офіцерів міста. Справи були резонансні – копи знімали навар із облав у наркокублах, – але чужинця, котрий прийшов навести лад у їхній хаті, незлюбили всі. Тому Вілл у процесі розслідування і не знайшов собі друзів.
З цього всього Аманда отримала підвищення, а Вілл – по шапці. Він перетворився на парію.
Виплюнуте йому в спину «гівнюк» він пустив повз вуха і спробував зосередитися на справі, поки вони крокували вгору під’їзною алеєю. У дворі буяли екзотичні квіти усіх можливих різновидів, назви яких Вілл не міг згадати. Сам будинок був величезний: царствені колони підіймалися до балкона другого поверху, до вхідних дверей вели гвинтові сходи. Якщо не зважати на зграйку похмурих поліцейських, які псували весь пейзаж, маєток справляв величне враження.
– Тренте! – гукнув хтось Вілла, і він побачив, як сходами спускається детектив Лео Донеллі. Лео був низькорослий, щонайменше на фут нижчий за Вілла, в якому було шість футів три дюйми. Відтоді як вони працювали разом востаннє, хода Донеллі ще більше стала нагадувати човгання Коломбо. Тому Лео був схожий на збуджену мавпочку. – Якого хріна ти сюди припхався?
Вілл показав на камери, пропонуючи Лео найбільш імовірне пояснення. Готовність ДжБР вкинути немовля в річку Чаттахучі, щоб потрапити у вечірній випуск новин, була відома всім.
– Це мій шеф, доктор Ваґнер.
– Драстуйте, – кивнув Лео і знову повернувся до Вілла. – Як там Енджі?
– Ми заручилися. – Вілл відчув на собі пильний погляд холодних Амандиних очей. І спробував змінити тему – кивком голови показав на відчинені двері. – Що у нас там?
– Суцільний геморой, друже мій. – Лео витяг і запалив сигарету. – Краще остерігайся.
– Мати ще всередині? – спитала Аманда.
– Перші двері ліворуч, – відказав Лео. – Мій напарник досі там, з нею.
– Джентльмени, я вас залишу. – Аманда махнула рукою Лео, наче слугу відпустила. Погляд, яким вона обдарувала Вілла, був ненабагато приємнішим.
Лео провів її поглядом, коли вона підіймалася сходами.
– Вона все заморожує, правда? Наче сраний сухий лід.
Віллу одразу ж захотілося її захистити – так людина заступається за нікчемного дядька чи хвойду-сестру, коли на них нападає хтось сторонній, не з сім’ї.
– Аманда – один із найкращих