не змогли, однак, розв’язати всіх тих проблем, які постали перед конституційним регулюванням в Україні, а тому стало актуальним прийняття нової Конституції, яка відповідала б рівню розвитку суспільних відносин і сприяла їх подальшому демократичному розвитку. З цією метою була створена конституційна комісія, яка і розробила проект нової Конституції. Він був винесений на всенародне обговорення, в ході якого був підданий серйозній критиці і повернутий на доопрацювання. Робота над ним затягувалась, а дискусії – загострювалися. Внаслідок цього намітилося протистояння між Верховною Радою і Президентом. Тому 8 червня 1995 р. поміж ними було укладено Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», яким і були врегульовані ті нові суспільні відносини, що склалися в Україні, та який згодом і ліг в основу нової Конституції, яка була прийнята 28 червня 1996 р.
Вона складається з преамбули і 15 розділів: розділ І «Загальні засади»; розділ ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»; розділ ІІІ «Вибори. Референдум»; розділ ІV «Верховна Рада України»; розділ V «Президент України»; розділ VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»; розділ VIІ «Прокуратура»; розділ VIIІ «Правосуддя»; розділ ІX «Територіальний устрій України»; розділ X «Автономна Республіка Крим»; розділ XІ «Місцеве самоврядування»; розділ XIІ «Конституційний Суд України»; розділ XIIІ «Внесення змін до Конституції України»; розділ XІV «Прикінцеві положення»; розділ XV «Перехідні положення».
Вважається, що вона належить до так званих новітніх конституцій, однією із особливостей яких є наявність у її тексті приписів, адресованих безпосередньо суспільству в недержавних проявах його буття, які стосуються його економічної та політичної організації, а її норми визнаються нормами прямої дії.
Конституція України належить до так званих «жорстких» конституцій, тобто порядок внесення змін і доповнень до неї ускладнений і значно відрізняється від порядку внесення змін до поточного законодавства. Такий порядок запроваджений з метою забезпечення поєднання стабільності та гнучкості Конституції як Основного Закону, що дає можливість своєчасного реагування на конституційному рівні на об’єктивні потреби розвитку суспільства і вдосконалення державного управління. Він визначений розділом 13, згідно з яким законопроект з цього приводу може бути поданий до Верховної Ради лише Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. За загальним правилом такий законопроект, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш як дві третини від її конституційного складу.
А законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум», розділу ХIII «Внесення змін до