ще не означає визнання його чинним законом, оскільки такий законопроект має бути затверджений всеукраїнським референдумом як найвищою формою установчої влади народу і тільки після цього набуває чинності;
– вона забороняє повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і ХIII з одного й того ж питання на розгляд Верховної Ради того самого скликання, чим гарантується сталість конституційного правопорядку та враховується думка народу з приводу зміни Конституції, позаяк результати виборів до Верховної Ради наступного скликання та склад її депутатів залежатиме і від оцінки громадянами внесеного раніше законопроекту щодо змін до принципових засад конституційного ладу;
– нею визначені й випадки, за яких такі зміни внести взагалі неможливо. Причому це стосується не тільки конкретних незмінних конституційних положень, а й стану державного та суспільного життя, за якого ці зміни неможливі;
– вона гарантує конституційність законопроектів про внесення змін до Конституції шляхом вимоги обов’язкового висновку щодо них Конституційного Суду, що гарантує незмінність її основних положень. Так, Конституція не допускає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Але питання, чи дійсно законопроект про внесення змін до Конституції звужує ці права і свободи, має здійснюватися Конституційним Судом, висновок якого є юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону.
Таким чином, уся система процесуальних конституційних норм, за якими можливе внесення змін до Конституції, спрямована на захист Конституції України, що є історичним надбанням українського народу й відповідає його прагненням до збереження стабільності суспільних відносин, розвитку держави, зміцнення громадянської злагоди і забезпечення гідних умов життя.
5.4. Основні етапи розвитку української державності
Щодо етапів розвитку української державності висловлені різні міркування, але якщо йдеться про основні з них, то традиційно з-поміж них розрізняють: етап Київської Русі – княжу добу; козацьку державність XVI – XVIII століть; державність Української Народної Республіки; державність Радянської України; сучасну відроджену Українську державу.
У результаті об’єднання слов’янських племен у VII – VIII столітті виникла країна – Руська земля. Оскільки найінтенсивніше в цей період розвивалося об’єднання полян з центром у Києві, який за легендою був заснований братами Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либідь, то й держава, яка тут виникла, стала називатися Київська Русь. Її територія у IX столітті об’єднувала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств. Найбільшого розвитку Київська Русь досягла за часів князювання Ярослава Мудрого (1019 – 1054). Саме в цей час з’явилась і найдавніша частина законодавства Київської Русі – «Руська правда». Але після смерті Ярослава почався