спиною новою,
До іншого: «Хай Бозо, як і я,
Поповзає стезею коловою!»
142 Так бачив я між сьомого сміття,
Що змінювалось все й мінилось гидко,
Й списав, можливо, щось не до пуття.
145 Хоч стомленим очам не дуже видко,
Й мій дух бентежився, в свої круги
Не так ті двоє тіней зникли швидко,
148 Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, —
Із трьох лиш він був при своїм суціллі
І не позбувся виду чи ноги.
151 А другий – той, за ким скорблять в Гавіллі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1 Радій, Фйоренцо, ти така велика,
Що на землі й на морі б’єш крилом,
Та йде і в Пеклі слава стоязика!
4 Увагу поміж злодіїв п’ятьом
Віддав я вродженцям твоїм, якими
Ти б не пишалась; криюсь я стидом.
7 Коли у сні годинами нічними,
Насниш ти правду, взнаєш, що за змін
Ждуть жителі у Прато й інші з ними.
10 Раз має статись щось (хоч би й загин!),
То хай би якнайшвидше мав він статись!
Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.
13 Ми рушили; як мусили спускатись
На дно уступами, – по них тепер
Удвох з вождем ми мали видиратись.
16 І тут, між тріщин, каменів печер
Ми здерлись на стежину самітную, —
Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.
19 Засумував тоді й тепер сумую,
Вернувши мислю бачених в юрбі,
І серце якомога я гальмую,
22 Щоб керівник був у його судьбі,
Й коли опорою зоря жива є
Чи ліпший хтось, – не заздрю я собі.
25 Мов селянин, який відпочиває,
В той час, як скрить лице своє пора
Тому, хто світ промінням осяває,
28 Як муха місце дасть для комара, —
Він бачить в світляках весь глиб долини,
Де лан оре і виноград збира, —
31 В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини
Я восьмий схов, як, бувши на мосту,
Побачив скрізь під ним страшні глибини.
34 Мов той, за кого учинили мсту
Ведмеді, бачив, як візок з Іллею
Вогненні коні мчали в висоту,
37 Саме лиш сяйво, ясністю своєю
Подібне на хмаринку неясну,
Десь високо вгорі понад землею, —
40 Так бачив я, вогонь снував по дну;
Хоч душі в нім горіть не перестануть,
Не викривав із них він ні одну.
43 Я став на верх моста, щоб краще глянуть,
Й якби я не затримавсь на краю,
То легко міг би в тій безодні кануть.
46 І вождь, цікавість бачивши мою,
Сказав: «У цих вогнях є душі, й кожна
Зодягнена у пагубу свою».
49 «Учителю, – промовив я, – тотожна
Ця думка з баченим; передусім
Скажи лишень мені, коли це можна,
52 Який то пломінь із вершком двійним
Неначе ворожнечу ллє злостиву,
Мов Етеокл горить із братом в нім».
55 Він мовив: «Кару тут несуть правдиву
Улісс і Діомед; їх ремесло
До мсти веде їх, як вело до гніву.
58 В палаючий вогонь їх принесло
Сильце з