тим іти вигонити зайця, лисицю і медведя із хати». Прийшлось іти кривому та сліпому вовку вигонити.
Прийшли вони до хати, підрили стіну, влізли в хату і давай вигонити зайця. Лисиці і медведя на ту пору не було дома.
Заєць як ухватив сліпого вовка, а він як закричить: «Що воно мене як щипцями тягне?! Пусти, пусти мене!..» Заєць і пустив його, а сам як підскоче, як ухватить кривого за губу, а кривий як закричить та й сів додолу. А тут і медвідь шасть у хату. Як ухватить кривого, а потім і сліпого – так і попереривав їх на шматки і повикидав із хати.
А голе телятко та кудлатий пішли собі в Київ…
Горобець
Серед птахів є він найгірший злодій. Він потрафить знайти найменшу дірку, залізти через неї до комори чи куди інде, наїстися і шкоду зробити.
Так велося, що через горобця усіх пташок злодіями стали називати. Злетілися усі птахи на раду і вирішили, що треба злодія покарати. Зловили горобця, закували і кинули у тюрму.
Але і тут йому хитрість допомогла. Недовго відбував кару – потрафив якось вкрастися на волю. Але ноги не було кому розв’язати. Тепер дехто дивиться і питає:
– Чого горобець скаче, а не ходить, як усі птахи?
Тому, що ниньки має лапки зв’язані, що в тюрмі зв’язали.
Є ще така приповідка: скаче, як горобець.
Гуска і риба
Плаває гуска по воді і голосно говорить сама з собою: «Я вправді удивительная птиця! І ходжу по землі, і плаваю по воді, і літаю по воздуху; немає другої такої птиці, як ми, гуси».
Услихала сії слова риба і говорить гусці: «Яка ти, гуско, глупая птиця! Та ци можеш ти плавати, як я, бігати, як олень, і літати, як орел? Ліпше знати хоть что одно, но добре, чем все і плохо».
Два вовки
Був собі вовк та такий-то уже старий, що ніде вже нічого не пійма і не задере. «Піду, – каже, – ляжу на шляху, може, хто заб’є».
Ото ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк. «Здоров, дядьку!» – «Здоров». – «А чого це ви тут лежите?» – «Та нездужаю вже і їсти добути; а ти ж хто такий будеш?» – «Та я такого-то роду, може, чували?» – «Знаю, – каже, – славні були увесь рід; чи і ти ж такий?» – «Е, дядьку, я ще чище їх усіх; ось я вам зараз їсти добуду».
Побіг та прямо на отару, а собаки як почують та за ним, а він прямо на того старого лупе. Добіг, перескочив через його, а собаки на старого. Всилу, всилу він утік. Пішов далі, ліг.
Аж ось біжить другий вовк. «Чого це ви, дядьку, тут лежите?» – «Та таке-то й таке, нездужаю вже і пропасти». – «От я вас нагодую». – «Та мене вже один нагодував. Ти сам чий будеш?» – «Та я такого-то заводу». – «Е, ваші всі були лайдаки та мошенники», – «Ні, дядьку, я не такий».
Аж ось їде чоловік кобилою, і лоша біжить. «Ідіть же, – каже, – дядьку, та ляжте у житі». Той пішов, ліг, а молодий як наскоче на лоша, погнав його у жито, задавив ще й почав. «Їжте, – каже, – дядьку».
Чоловік же за лошам, а той вовк до кобили, зарізав і кобилу. Пішов той чоловік, плачучи. «Оце вам, – каже, – дядьку, днів на стільки хвате».
Два вовки й лис
Два