багато було там бананів і дуже невисокий розвиток мала економіка країни, що базувалася лише на цій сировині. А нині сміливі туристичні фірми пропонують Гондурас як недорогий варіант теплого і затишного відпочинку – земля розкішна, міста майя дивовижні, та й банани тут, може, кращі, ніж будь-де.
Корінне населення цих земель, індіанці майя, ацтеки та інші народи про економічну перспективність бананів не знали. Вони жили тут задовго до нашої ери, вирощували кукурудзу, курили тютюн, збирали фрукти й споживали морські дари. А моря тут багато – Гондурас омивають карибські води (довжина берегової лінії – 650 км). Він має вихід до затоки Фонсека (Тихий океан). Не знали індіанці й про труднощі, що спіткали команду Колумба біля узбережжя. Проте моряки все ж таки дісталися берега. Це був 1502 рік. Через декілька років іспанці розпочали колонізацію Гондурасу і в 1539 р. включили його до свого генерал-капітанства Гватемала. У «глибинці» було знайдено золоту руду й особливо багато срібної. Індіанці й уявити не могли, як цей блискучий метал (для них – не більш цінний, ніж красиві мушлі молюсків) змінить їхнє життя. Європейці встановлювали на їх територіях свої порядки, експлуатували індіанців на срібних рудниках, а також привозили з Африки їм «підмогу» – чорношкірих рабів.
Значення покладів срібла було таке вагоме для цих земель, що відбилося і в топоніміці. Поселення «срібний пагорб» (Тегусігальпа) швидко розрослося й згодом стало столицею країни, де нині мешкає 800 тис. людей.
У 1821 р. Гондурас проголосив незалежність, струсив із рукавів срібний пил і розігнув натруджену спину. Однак не встиг він цього відсвяткувати, як був приєднаний до Мексиканської імперії. У 1823 р. Гондурас увійшов до федерації країн Центральної Америки. У 1838 р. це нестабільне об’єднання припинило своє існування. А потім все закрутилося, мов вихор: країна не могла встежити за зовнішніми проблемами, не кажучи вже про внутрішні. Англійці взяли під контроль Москітовий берег (він тягнеться й територією сусіднього Нікарагуа). Це місце з великою кількістю цінних порід дерев мало для них неабиякий інтерес. У 1853 р. Британія повернула гондураську частину берега законному господарю, проте за нетривалий час хазяйнування гондураського уряду лісів тут суттєво поменшало. Потім почалися воєнні сутички із Сальвадором та Гватемалою, по їх закінченні в самому Гондурасі вибухнула громадянська війна. А потім в ньому надовго поселилися неспокій, безладдя, нестабільна ситуація…
Узбережжя Гондурасу
В історії Гондурасу є безпрецедентна «футбольна війна». Поштовхом до неї став футбольний матч 1969 р. між командою цієї країни та збірною сусіднього Сальвадору (грали в тамтешній столиці). Вболівальники Гондурасу не хотіли визнавати несправедливу, на їхню думку, поразку своїх улюбленців. Сутички між гарячими і не в міру агресивними футбольними фанами переросли у справжню війну. Вона тривала чотири дні і встигла забрати понад дві тисячі життів.
На початку ХХ століття американські компанії прибрали до