продати комусь тепер
свій монопольний спирт.
Спробуй докупи тепер збери
наші веселі війська,
хай знову засвічується згори
неба оздоба близька.
Бий у свій полковий барабан,
розлякуй важких ворон,
нехай залітають в густий туман,
не маючи перепон.
Хай сонце обірветься, радість моя,
і упаде з висоти.
Спершу його триматиму я,
а потім триматимеш ти.
І найменша дівчинка в чайна-тауні,
і старі баптисти в холодних церквах Мангетена
навіть не уявляють, які зірки падають в наші комини
і яке смарагдове часникове листя
росте на наших футбольних полях.
Це ось океан, без початку і кінця,
заливає берег, на якому стоять китайські їдальні,
і тисяча кашалотів ховається в ньому за піском і мулом,
навіки відділяючи мене від країни,
яку я любив.
Це ось чорні дерева в холодних снігах,
ніби африканки на білих простирадлах,
і на кожному дереві сидять птахи,
крикливі птахи еміграції,
співучі птахи вигнання.
А це ось я
кожної ночі
вві сні
вантажу свій пароплав зорями і пшеницею,
заповнюю трюми ромом і цикутою,
прогріваю старі машини,
так як топлять кахляні печі.
Вже зовсім скоро Господь покличе нас усіх,
поверне океанські потоки, пожене нас у темряву.
Ридай тоді за мною,
морська незрима капусто Америки,
так як умієш лише ти одна,
так як умієш лише ти одна.
Фабрики в дощі, ніби в жалобі.
Дощ над мостами летить, минаючи.
Сама потім вирішиш – зізнатись у хворобі,
чи хай собі живуть, нічого не знаючи.
Сама потім повернешся, якщо захочеш,
якщо забудеш про заборони.
Сидиш і спомини перекочуєш,
як перекочують порожні вагони.
І кожна розмокла рама віконна,
наче схованка спорожніла,
і дим виходить із високого комина,
мов душа із померлого тіла.
І дивишся довго, мовби востаннє,
на чорні коридори й верстати,
маючи відповіді на всі питання,
які ніхто не захотів поставити.
Час працює на мене – він мене убиває.
Все, що у мене є, і все, чого не буває,
я встиг сховати собі до кишень.
Я зараз найкраща мішень.
І навколо ніч вогняною лавою,
і київська траса десь під Полтавою,
і в кожній фурі тінями темними
ховаються перелякані демони.
І зорі зависають в напрузі,
і морок ховається в кукурудзі,
і душі померлих смертю страшною
тяжко літають над окружною.
І темно в їхніх очницях порожніх,
і гріються в кабаках придорожніх
нічної тиші дзвінкі оркестри,
і проститутки – добрі, як сестри,
і