так.
– Але ти приземлена.
– Дивно, правда? – мовила Клері, насолоджуючись виглядом погано прихованого здивування на обличчі Ізабель. – Де Джейс? Він поряд?
Ізабель знизала плечима.
– Напевне, – сказала вона. – Піду скажу всім, що ти прийшла до тями. Годж хоче поговорити з тобою.
– Годж – наставник Джейса, так?
– Годж – наставник усіх нас, – відповіла вона. – Ванна кімната он там, на вішалці для рушників я повісила дещо зі свого старого одягу. Раптом захочеш переодягнутися.
Клері хотіла зробити ще один ковток, та виявила, що чашка вже порожня. Вона більше не відчувала голоду чи запаморочення, що свідчило про полегшення. Дівчина поставила чашку і загорнулася в простирадло.
– А що з моїм одягом?
– Все було заляпане кров’ю та отрутою. Джейс спалив його.
– Серйозно? – перепитала Клері. – Слухай, а він завжди такий грубіян, чи приберігає це лише для приземлених?
– О, він грубий зі всіма, – невимушено відповіла Ізабель. – Але це робить його до біса принадним. Це і те, що він убив більше демонів, ніж його ровесники.
Клері здивовано глянула на неї.
– Хіба він не твій брат?
Це привернуло увагу Ізабель. Вона голосно розсміялася.
– Джейс? Мій брат? Ні! З чого ти це взяла?
– Ну, він же з вами живе, – зауважила Клері. – Чи не так?
Ізабель кивнула.
– Так, але…
– Чому ж він не живе зі своїми батьками?
На мить Ізабель виглядала зніяковіло.
– Тому що вони померли.
Клері аж рота роззявила від здивування.
– Вони загинули від нещасного випадку?
– Ні, – затнулася Ізабель, заправляючи пасмо чорного волосся за ліве вухо. – Його мама померла під час пологів. Тата вбили на Джейсових очах, коли йому було десять років.
– О, – тихо мовила Клері. – То були… демони?
Ізабель зірвалася на ноги.
– Слухай, краще скажу всім, що ти прокинулася. Вони вже три дні на це чекають. А, мило у ванній кімнаті, – додала вона. – Може, захочеш освіжитися. Від тебе тхне.
Клері блиснула очима:
– Красно дякую.
– Звертайся.
Одяг Ізабель виглядав кумедно. Клері кілька разів підкочувала штанини джинсів, перш ніж перестала спотикатися об них, а глибокий виріз червоного топу лише підкреслював відсутність того, що Ерік назвав би «цицерони».
Вона вимилася бруском лавандового мила. Витершись невеликим білим рушником, дівчина залишила вологе волосся безладно звисати пахучими пасмами. Скоса зиркнула на своє відображення в дзеркалі. Над лівою щокою багрів синець, а потріскані губи спухли.
«Треба подзвонити Люку», – подумала Клері. Звичайно, тут має бути телефон. Може, вони дозволять їй скористатися ним після розмови з Годжем.
Дівчина виявила, що її кросівки акуратно поставлені під лікарняним ліжком, до шнурівок прив’язані ключі. Взувшись, вона зібралася з духом й вирушила на пошуки Ізабель. Коридор був порожній. Клері розгублено оглядала його. Такими коридорами, темними та нескінченними,