це здавалося далеким. Спершу їй треба знайти свою маму та переконатися, що з нею все гаразд. А якщо то були грабіжники, а якщо мама оборонялася?
«Які це грабіжники не прихоплять із собою гаманець, телевізор, dvd-плеєр чи дорогі ноутбуки?»
Клері стояла біля дверей маминої спальні. На мить їй здалося, що принаймні цю кімнату не зачіпали. Клаптикове покривало, яке Джоселін зробила власноруч, лежало на ковдрі акуратно складене. На тумбочці біля ліжка – фото: п’ятирічна Клері сяяла щербатою усмішкою, личко обрамлене рудуватим волоссям. Вона розчулено схлипнула. «Мамо, – заплакала вона в душі, – що з тобою сталося?»
А у відповідь – тиша. Ні, не тиша, – квартиру струснув шум, від якого у Клері аж мурашки побігли. Наче щось перевернулося й упало на підлогу з глухим стуком. За цим почулося якесь шаркання, чвакання, що наближалося до спальні. Шлунок стиснувся від страху. Клері зірвалася на ноги й повільно повернулася.
На якусь мить їй здалося, що дверний прохід порожній, і дівчина відчула полегшення. Та потім подивилася вниз.
По підлозі плазувало воно – довге лускате створіння з безліччю плоских чорних очей, посаджених якраз посередині передньої частини куполоподібного черепа. Істота нагадувала гібрид алігатора й стоноги з товстою пласкою мордою та колючим хвостом, що грізно цьвохкав з боку в бік. Множинні ноги зібралися докупи. Монстр готувався до стрибка.
З Клері вирвався крик. Вона похитнулася назад, спіткнулася і впала саме тієї миті, коли істота кинулася на неї. Дівчина перевернулася на бік – і монстр, гепнувшись за кілька сантиметрів, ковзнув по підлозі, залишаючи кігтями глибокі борозни. З його горла чулося низьке гарчання.
Вона схопилася на ноги й кинулася в коридор, та створіння рухалося швидше. Воно стрибнуло на стіну над дверима і повисло над ними, як гігантський розлючений павук, дивлячись на неї згори вниз усіма своїми очиськами. Він повільно роззявив пащеку, демонструючи ряд отруйних зубів, з яких капала зеленувата слина. Довгий чорний язик з’являвся і зникав у пащі з клекотом і шипінням. Клері із жахом зрозуміла, що ці звуки були словами.
– Дівчисько, – прошипів монстр. – Плоть. Кров. Їжа, їсти…
Істота почала повільно сповзати по стіні. Клері раптом відчула, що жах змінився на крижаний спокій. Створіння вже злізло на долівку й підповзало до неї. Задкуючи, вона схопила з комоду важку фотографію в рамці (вона з мамою і Люком у Коні-Айленді біля атракціону з електромобілями) і жбурнула її в монстра.
Фотографія поцілила йому в черево й відскочила на підлогу. Задзеленчало розбите скло. Здавалося, істота цього не помітила. Вона наближалася, дроблячи бите скло своїми кінцівками. «Кістки, хрустіти, висмоктати мозок, випити кров…»
Клері вдарилася спиною об стіну. Далі відступати нікуди. Вона відчула, як щось зарухалося біля її стегна, і мало не вистрибнула зі шкіри. Це її кишеня. Дівчина витягла з неї пластикову річ, яку відібрала у Джейса. Сенсор дрижав, як стільниковий телефон у режимі вібрації. Тверда речовина сенсора