поступово переросли в півтузінь. Коли дівчинка померла – у повний тузінь. На другу річницю смерті Беа, коли вже була «в проекті» Анет, він напивався навіть напередодні робочого дня. Останнім часом так траплялося чотири-п’ять днів на тиждень, і вчорашній вечір не був винятком. Він ввалився до спальні після опівночі, як завжди п’яний, і так голосно хропів, що їй довелося спати в кімнаті для гостей. І саме алкоголізм Френка, а не Так, став справжньою причиною їхньої вранішньої сварки.
За багато років вона бачила від нього всяке: від нерозбірливого бурмотіння за вечерею чи за грилем до п’янезного знепритомлення просто посеред спальні. І через те, що усі навколо вважали його першокласним стоматологом, через те, що він жодного разу не пропустив роботу через дудліж й не мав боргів, вважалося, що в цьому немає жодної проблеми. Він не втрачав глузду, не ставав агресивним – і тому проблеми не було. І це ж було тільки пиво – то яка тут може бути проблема?
Але це було проблемою, оскільки він потроху ставав людиною, з якою вона нізащо не зв’язала би свого життя. Не перелічити, скільки разів вона плакала через це. І намагалася вмовити його кинути хоча б заради дітей. Благала його піти з нею до сімейного психолога, аби знайти вихід, чи лютувала через його егоїзм. Вона по декілька днів не розмовляла з ним, змушувала його тижнями спати в кімнаті для гостей й безперервно молилася. Десь раз на рік Френк таки дослухався до неї й ненадовго кидав. Та потім за пару тижнів він випивав за вечерею пляшечку пива. Лише одну. І тоді проблеми, звісно, не було. І навіть наступного дня він теж обмежувався однією. Ота одна пляшка прочиняла двері, зелений змій уривався в їхнє життя, звивався, і так само спірально зростала Френкова нестриманість у питті, над якою він знову втрачав контроль. І тоді вона знов і знов питала себе про те саме: чом би йому просто не піти геть, коли так вже хочеться випити, і як так виходить, що він не бачить, як тріщить по швах їхній шлюб?
Відповідей на ці питання вона не мала. Але достеменно знала, як це виснажливо. Більшість часу Аманда відчувала, що є єдиною відповідальною людиною в сім’ї, якій можна довірити дітей. Може, Джаред і Лін вже достатньо дорослі, щоби водити авто, але що трапиться, як хтось із них втрапить у халепу, коли Френк буде напідпитку? Чи зможе він вскочити в авто, пристебнути Анет до сидіння й рушити до лікарні? А як хтось захворіє? Так вже бувало. Не з дітьми, а з нею. Пару років тому Аманда випадково отруїлася морепродуктами, її нудило декілька годин. Тоді Джаред мав тільки учнівські права й не міг водити в темний час, а Френк був саме в розпалі одного зі своїх «сеансів». І коли опівночі вона була вже близька до зневоднення, Джаред сів за кермо, всадив батька на заднє сидіння й повіз її до лікарні, а Френк теліпався в них за спинами, вдаючи тверезого. Вона майже непритомніла, періодично помічаючи, як Джаред подеколи зиркав у дзеркало заднього огляду і скільки було в його погляді гніву й розчарування. Потому їй часто здавалося, що тієї ночі їхній син втратив значну