весь час були на фронті?
– З самого початку. За винятком поранень.
Гребер поглянув на функціонерку, що стояла непорушно. «Навіщо я стовбичу тут і виправдовуюсь перед цією бабою? – подумав він. – Її треба просто пристрелити».
Дитина Лізерів вийшла з кімнати, де стояв письмовий стіл. Це була худорлява дівчинка з волоссям невиразного кольору, вона роздивлялася Гребера й колупалась у носі.
– Тоді чому ж ви в цивільному? – поцікавилася фрау Лізер.
– Уніформа в чистці.
– Он що! А я вже подумала…
Гребер не зрозумів, що саме вона подумала. Він раптом побачив, що жінка всміхається, показуючи жовті зуби, і йому стало трохи страшно.
– Ну добре, – сказала вона. – Дякую. Я візьму цукор для дитини.
Фрау Лізер узяла обидва кульки, і Гребер помітив, що вона їх зважила в руках. Він знав, що кульок для Елізабет вона розгорне відразу ж, як тільки він піде, і саме цього й прагнув. Собі на диво вона знайде там фунт цукру й більше нічого.
– От і добре, фрау Лізер. До побачення.
– Хайль Гітлер! – Жінка пильно подивилась на нього.
– Хайль Гітлер, – відповів Гребер.
Він вийшов із будинку. Біля дверей на тротуарі стояв двірник, прихилившись до стіни. Це був невеличкий чоловік у чоботях, галіфе штурмовика та з кругленьким черевцем під курячими грудьми. Гребер зупинився. Навіть це опудало на мить йому здалося небезпечним.
– Гарна сьогодні погода, – сказав Гребер, дістав пачку сигарет, узяв одну собі, а решту простягнув чоловікові.
Двірник щось промимрив і витягнув сигарету.
– Демобілізований? – спитав, скоса позираючи на костюм Гребера.
Гребер похитав головою. Він уже хотів був сказати кілька слів про Елізабет, але передумав. Краще взагалі не привертати уваги двірника.
– Через тиждень знову назад, – пояснив він. – Четвертий раз.
Двірник ліниво кивнув. Він вийняв із рота сигарету, оглянув її і виплюнув кілька кришок тютюну.
– Не подобається? – поцікавився Гребер.
– Ні, чому ж. Але я, власне, курю сигари.
– З сигарами теж, мабуть, сутужно, еге ж?
– А ви як гадаєте?
– У мене є один знайомий, у якого ще збереглося коробок дві-три. Наступного разу спробую дістати в нього кілька штук і принесу вам. Гарні сигари.
– Імпортні?
– Мабуть. Я на них не розуміюся. Вони з кільцями.
– Кільця ще нічого не означають. Будь-яка погань може мати кільця.
– Він крайсляйтер. Трави він не курить.
– Крайсляйтер?
– Атож. Альфонс Біндинг. Мій найкращий товариш.
– Біндинг ваш товариш?
– Навіть давній шкільний товариш. Я оце від нього прийшов. Він, а також штурмбанфюрер Ризе із СС. Ми давні друзі. Я саме йду до Ризе.
Двірник подивився на Гребера. Той зрозумів його погляд: чоловік не міг збагнути, чому медичний радник Крузе сидить у концтаборі, коли Біндинг і Ризе давні друзі Гребера.
– Просто сталося непорозуміння, – мовив Гребер байдуже. – Скоро все буде гаразд. Дехто ще здивується.