Гребера й добре вимила йому голову з милом, а потім витерла волохатим рушником.
– Брильянтину не бажаєте? – запропонувала вона. – У нас є французький.
Гребер прогнав дрімоту, поглянув у дзеркало і злякався. Волосся на скронях було підстрижене так коротко, що вуха, здавалося, повиростали.
– Брильянтин? – владно перепитала жінка ще раз.
– А як він пахне? – Гребер згадав про Альфонсову сіль для купання.
– Пахне, як брильянтин. Як же ще? Французький.
Гребер узяв баночку й понюхав. Брильянтин тхнув давнім прогірклим жиром. Час перемог і справді давно минув. Він оглянув своє волосся: там, де воно було довше, тепер стирчали якісь віхті.
– Гаразд. Давайте брильянтин. Але трішечки.
Він заплатив і вирушив знов до кравця.
– Ви прийшли ранувато, – пробурмотів той.
Гребер промовчав. Він сів і почав спостерігати, як кравець прасує одяг. Від теплого повітря його хилило на сон. Війна раптом стала дуже далекою. Ліниво гули мухи, шипіла праска, і в невеличкій кімнатці запанувала атмосфера незвичної і давно забутої безпеки.
– Це все, що я можу зробити.
Кравець подав Греберу штани. Той оглянув їх. Пляма майже зникла.
– Чудово! – похвалив він.
Штани тхнули бензином, але про це Гребер нічого не сказав. Він швиденько переодягнувся.
– Хто вас підстригав? – спитав кравець.
– Якась жінка, її чоловік на фронті.
– У вас такий вигляд, ніби ви підстригалися самі. Постривайте хвилинку.
Схожий на кенгуру кравець зрізав ножицями кілька відстовбурчених пасом.
– Ось так краще.
– Скільки я маю заплатити?
Кравець махнув рукою:
– Тисячу марок або зовсім нічого. Отже, нічого. Подарунок на весілля.
– Дякую. Тут поблизу є квітковий магазин?
– Є, на Шпіхернштрасе.
Магазин був відчинений. Дві жінки торгувалися з продавщицею за вінок.
– Але ж на гілках справжні шишки, – казала продавщиця. – Це коштує дорожче.
Одна з жінок обурливо зиркнула на неї. Її опухлі зморшкуваті щоки тремтіли.
– Це спекуляція, – заявила вона. – Спекуляція! Ходімо, Мінно! Знайдемо де-небудь дешевшого вінка.
– Можете не купувати! – ущипливо відповіла продавщиця. – Я свій товар ще продам.
– За таку ціну?
– Авжеж, за таку! У мене вінки не залежуються, до вечора їх розкуповують, шановна пані!
– Ви наживаєтесь на війні!
Обидві жінки вийшли з крамниці. Продавщиця перевела дух, так наче хотіла їм ще щось гукнути, але потім повернулася до Гребера. Щоки її раптом спалахнули.
– А вам? Вінок чи прикраси на домовину? Ви ж бачите, вибір не великий, але в нас є дуже гарне ялинове гілля.
– Мені нічого не треба для похорону.
– Тобто як? – здивувалася продавщиця.
– Я хочу купити квіти.
– Квіти? У мене є лілеї…
– Лілей не треба. Щось для весілля.
– Лілеї на весілля можна брати сміливо, шановний пане! Вони – символ незайманості й чистоти.
– Це