свідки не потрібні, – нарешті вимовив він.
– Ще чого! У нас порядок!
Солдат звернувся до Гребера:
– Може, ти нам допоможеш, друже? Ти і фрейлейн? Тільки поставте свої підписи.
– Певна річ. А потім ви розпишетеся за нас. Я теж не думав, що потрібні свідки.
– Хто ж про це думає!
– Кожен, хто знає свої громадянські обов’язки, – суворо заявив реєстратор. Він, очевидно, сприйняв цю байдужність як особисту образу. – Хіба в бій ви йдете без гвинтівок?
Солдат здивовано подивився на нього.
– Але ж це зовсім інша річ. Свідки – не зброя!
– Я цього й не сказав. Це було лише порівняння. Ну, то як же тепер? У вас є свідки?
– Оцей мій приятель і його дама.
Реєстратор незадоволено глипнув на Гребера. Йому не сподобалося, що все влаштовано так просто.
– У вас є документи? – з надією спитав він у Гребера.
– Так, ми й самі хочемо розписатись.
Реєстратор щось буркнув і взяв папери. Він записав прізвища Гребера й Елізабет у реєстраційну книгу.
– Розпишіться ось тут.
Усі четверо поставили свої підписи.
– Вітаю вас від імені фюрера, – холодно сказав реєстратор солдатові та його дружині. Потім повернувся до Гребера.
– А ваші свідки?
– Тут. – Гребер показав на обох.
Реєстратор похитав головою.
– Я можу взяти лише одного з них, – заявив він.
– Чому? Адже ви взяли нас обох.
– Ви ж були ще не одружені. А ці двоє тепер – сім’я. Свідками можуть бути лише двоє чужих людей. Дружина для цього не підходить.
Гребер не знав, чи службовець чинить справедливо, чи лише шукає причіпку.
– А тут немає кого-небудь, хто б нам допоміг? – запитав Гребер. – Може, хтось із ваших співробітників?
– Я тут не для того, щоб займатися такими справами, – відповів реєстратор із прихованою радістю. – Якщо у вас немає свідків, ви не зможете розписатись.
Гребер оглянувся.
– Що вам потрібно? – поцікавився літній чоловік, який саме увійшов і все чув. – Свідок? Беріть мене.
Він став коло Елізабет. Службовець холодно запитав у нього:
– У вас є документи?
– Звичайно. – Чоловік дістав із кишені паспорт і недбало кинув його на стіл.
Реєстратор розкрив паспорт, потім підхопився на ноги і крикнув:
– Хайль Гітлер, пане оберштурмбанфюрер!
– Хайль Гітлер, – недбало відповів оберштурмбанфюрер. – І більше не влаштовуйте тут театру, зрозуміли? Чого це вам раптом здумалося поводитись отак із солдатами?
– Слухаюсь, пане оберштурмбанфюрер! Прошу, коли ваша ласка, розпишіться ось тут.
Гребер побачив, що його другим свідком став оберштурмбанфюрер СС Гільдебрандт. Першим був сапер Клотц. Гільдебрандт потиснув руки Елізабет і Греберу, потім Клотцу та його дружині.
Реєстратор дістав із-за гімнастичних канатів, схожих на зашморги, два примірники Гітлерової книги «Mеіn Kаmpf».
– Подарунок