можете одружитися відразу, якщо хочете. Папери готові. Для солдатів усе робиться швидко й просто.
Гребер побачив у руках чоловіка папери. Службовець усміхався. Гребер відчув, що сили покидають його. Несподівано йому стало душно.
– Усе влаштовано? – запитав він і скинув кашкета, щоб витерти з обличчя піт.
– Так, – підтвердив службовець. – А де ж фрейлейн Крузе?
Гребер поклав кашкета на віконце. Спробував знайти поглядом Елізабет. Зал був переповнений людьми, і він її не бачив. Потім помітив на віконці свій кашкет. Він забув, що це був сигнал небезпеки.
– Одну хвилинку, – швидко сказав він. – Я її зараз приведу.
Він квапно почав пробиратися між людьми, сподіваючись наздогнати Елізабет на вулиці. Але коли підійшов до виходу, то побачив, що вона спокійно стоїть біля колони й чекає.
– Слава Богу, ти тут! – зрадів він. – Усе гаразд, Елізабет.
Вони повернулися назад. Службовець передав Елізабет папери.
– Ви дочка медичного радника Крузе? – поцікавився він.
– Так.
Гребер затамував подих.
– Я знав вашого батька, – сказав службовець.
Елізабет здивовано звела на нього погляд.
– Вам що-небудь відомо про нього? – спитала вона за мить.
– Не більше, ніж вам. Ви про нього нічого не чули?
– Ні.
Чоловік надів окуляри. У нього були водянисто-блакитні короткозорі очі.
– Сподіватимемось на краще. – Він подав Елізабет руку. – На все добре. Я взяв вашу справу на свою відповідальність і зробив усе сам. Можете одружуватися хоч сьогодні. Я можу для вас усе підготувати. Якщо хочете, хоч зараз.
– Зараз, – сказав Гребер.
– Сьогодні вдень, – промовила Елізабет. – Можна о другій дня?
– Я це влаштую для вас. Вам треба з’явитися до гімнастичного залу міської школи. Тепер там реєструють шлюби.
– Спасибі.
Вони спинились біля виходу.
– Чому не зараз? – спитав Гребер. – І нам уже нічого не стояло б на перешкоді.
Елізабет усміхнулася.
– Мені ж треба хоч трохи часу, щоб приготуватися. Ернсте! Невже ти цього не розумієш?
– Лише наполовину.
– Досить і цього. Зайди по мене за чверть до другої.
Гребер стояв нерішуче.
– Усе йде добре, – сказав він згодом. – А я чого тільки не сподівався! І сам не знаю, чому мені було так страшно. Я мав досить смішний вигляд, еге ж?
– Ні.
– Ба так!
Елізабет похитала головою.
– Мій батько теж гадав, що люди, які його застерігали, мали смішний вигляд. Нам просто пощастило, Ернсте, оце і все!
Пройшовши кілька кварталів, Гребер знайшов кравецьку майстерню. У ній сидів чоловік, що скидався на кенгуру. Він шив військову форму.
– У вас можна почистити штани? – спитав Гребер.
Чоловік підвів голову.
– У мене кравецька майстерня, а не пункт чистки.
– Я бачу. Я хочу також випрасувати свій одяг.
– Той, що на вас?
– Так.
Кравець