сів у крісло навпроти і, витримавши невелику паузу, почав:
– Олексію Івановичу, наскільки мені відомо, з учорашнього дня ви офіційно стали президентом компанії, а, отже, і її новим керівником. З чим дозвольте вас і привітати! – він посміхнувся. – Останні кілька років я вів справи компанії вашого батька. Не знаю, наскільки ви особисто знайомі зі станом справ на сьогодні, тож вважаю своїм прямим обов’язком уже зараз поінформувати вас, що до чого, хоча б у загальних рисах.
– Добре, Оресте, це цілком доречно, тим паче післязавтра, у п’ятницю я збиратиму нараду директорів департаментів. Продовжуйте.
– Так ось… – Орест зняв окуляри і поклав їх до кишені піджака, потім почав гортати папери, які приніс із собою. – Це звіти за всі п’ять років існування компанії «Грізлі», – він простяг стосик аркушів Олексію. – На ринку ми вже, як я сказав, трохи більше п’яти років, товарообіг – близько двох мільйонів гривень щомісяця, приріст – майже три-чотири відсотки за рахунок освоєння нових регіонів збуту та збільшення обсягів продажу найменувань. Як ви знаєте, основна продукція – це свіжозаморожені продукти харчування або напівфабрикати, включаючи пельмені, вареники й таке інше. Виробляємо все це на власному ж заводі. По регіонах поставки здійснюємо в містах Київ (та область), Харків, Полтава, Черкаси, Луганськ, Донецьк. Усього, на даний момент, у компанії працює близько 400 штатних працівників…
Олексій Іванович розглядав діаграми із приростами.
– Дякую, Оресте, я в курсі щодо всього цього, хоч останні кілька місяців і був у Італії. Краще покажіть мені наш бізнес-план.
– Ось, будь ласка, – Орест простягнув директору ще один стосик паперів. – Якщо коротко, то із запланованого на цей рік – потрібно на п’ятдесят відсотків замінити виробниче устаткування, що дозволить збільшити обсяги та якість продукції, побудувати та обладнати ще один цех, розширити асортимент продукції. Тому з усіма видатками цього року загальне збільшення прибутків очікуємо близько двох відсотків.
Олексій проглядав бізнес-план і насуплювався все більше й більше.
– Добре, я все це ретельно передивлюсь. А скажіть, Оресте, що це за видатки до благодійного фонду? Десять відсотків від прибутків?
– Це була ініціатива вашого батька – віддавати частину отриманих коштів у фонд допомоги дітям-сиротам…
– Аж десяту частину? Ну й ну… Гаразд, я перегляну це уважно й сам запитаю батька. Щось іще?
– Та, власне, ні. Ніби все сказав та показав, – Орест знову дістав із кишені піджака окуляри та надів їх.
– Добре, тоді всього найкращого! – директор підвівся і провів головного менеджера до дверей.
Після цього він у задумі підійшов до вікна і з кам’яним виразом обличчя став дивитися на вулицю. З вікна третього поверху йому було гарно видно всі прилеглі до адміністративного будинку частини компанії: корпус заводу-фабрики, де виготовляли продукцію, автопарк, складські приміщення, відмежовані від зовнішнього світу високим бетонним парканом з металевими воротами. Він почував себе