наголошує Мак-Дермотт.
– То піди і візьми у цього карлика в рот, може, так ти замовкнеш, – каже Прайс. – Невже тебе можна аж настільки вразити, Мак-Дермотте?
– Все одно, – зауважую я, – дівчина нічого.
– Так, гаряча крихітка, – погоджується Мак-Дермотт.
– Підтверджую, – неохоче киває Прайс.
– Ну вас, – з гіркотою говорить Ван-Паттен, – я ж знаюцю дівку.
– Та невже, – стогнемо ми всі разом.
– Дай вгадаю, – кажу я. – Підчепив її в «Тунелі», так?
– Ні, – говорить він, відсьорбуючи зі своєї склянки. – Вона модель. Анорексичка, алкоголічка, знервоване стерво. Абсолютна француженка.
– Що ти верзеш, – я не розумію, бреше він чи ні.
– Поб’ємось об заклад?
– То й що, – знизує плечима Мак-Дермотт. – Я б її трахнув.
– Вона випиває літр «Столичної» за день, потім вибльовує її та випиває заново, Мак-Дермотте, – пояснює Ван-Паттен. – Цілковита алкашка.
– Цілковита дешева алкашка, – буркоче Прайс.
– Мені байдуже, – хоробро каже Мак-Дермотт. – Вона прекрасна. Я хочу її трахнути. Я хочу з нею одружитись. Хочу, щоб вона народила мені дітей.
– Господи, – каже Ван-Паттен, мало не вдавившись. – Хто хоче одружитись з дівкою, яка народить кухоль горілки з журавлиновим соком?
– Він має рацію, – кажу я.
– Ага, а ще він хоче підчепити вірменську ціпоньку на барі, – глузує Прайс. – Що, як вона народить пляшку шампанського й пінту персикового соку?
– Яка вірменська ціпонька? – роздратовано запитує Мак-Дермотт, витягуючи шию.
– Господи, та пішли ви, педики… – зітхає Ван-Паттен. Метрдотель підходить привітатись із Мак-Дермоттом, помічає, що перед нами нема наших «Белліні», і втікає, перш ніж ми зупиняємо його. Не знаю, звідки Мак-Дермотт так добре знає Алена, – може, через Сесілію? Це мене дратує, але я вирішую зрівняти рахунок, показавши всім свої новенькі візитні картки. Я витягаю одну зі свого гаманця зі шкіри газелі («Барніз», 850 доларів) і жбурляю на стіл, чекаючи на реакцію.
– Що це, грам? – запитує зацікавлений Прайс.
– Нова візитівка, – я намагаюся поводитись, як завжди, але не можу втримати гордовиту посмішку. – Що скажете?
– Ого, – Мак-Дермотт підіймає її, проводить пальцем, він справді вражений. – Дуже гарно. Подивись.
Він передає картку Ван-Паттену.
– Учора забрав із друкарні, – зауважую я.
– Гарні кольори, – каже Ван-Паттен, ретельно вивчаючи картку.
– Колір слонової кості, – пояснюю я. – А шрифт – Silian Rail.
– Silian Rail? – перепитує Мак-Дермотт.
– Так. Непогано, а?
– Справді, дуже круто, Бейтмене, – стримано каже Ван-Паттен, вилупок заздрісний. – Але це маячня…
Він дістає свій гаманець і кладе картку поряд із попільничкою.
– Ти на це поглянь.
Ми всі схиляємось над столом, розглядаючи візитівку Девіда, і Прайс тихо каже:
– Це справді гарно.
Моїм тілом проходить короткий спазм заздрощів