танці.
– Тобі теж треба ходити на уроки танців! – сміявся з нього Макс.
– Твої викладачі тільки зіпсують мій талант! – відповідав Пилип і «нарізав» далі.
Бенедикта потішив той факт, що Ліза тепер його абсолютно не соромилася, як то було в перший день їхнього знайомства. А це означало лише одне – вона приймає його.
Вони всі його приймали. Це в нього викликало легкий подив і любов до життя.
Коли купання завершилось, Макс запропонував усім повернутись до причалу, прив’язати човен і піти «кудись у центр» і там іще розважитись. Усі були не проти, та от Анна запропонувала Бенедикту пройтись до причалу по набережній. Той не відмовився.
Вийшли вони на берег абсолютно мокрі, бо купались в одязі, проте абсолютно щасливі. Бенедикту подобалось дивитись на Анну, а їй – на нього. З волосся й одягу капало, а зверху припікало гаряче сонце.
– Нічого, поки прийдемо, все висохне, – промовила Анна.
– Ви там не затримуйтеся! – кричав із човна Макс.
Бенедикт крикнув, що не будуть.
– У тебе прекрасні друзі, – признався Бенедикт, дивлячись, як удалині, посеред річки, вони пливуть у бік причалу.
Вони йшли по набережній алеї, мокрі й босі, бо взуття залишилось у човні. Інколи перехожі кидали на них здивовані погляди, але їм було начхати.
– Ти їм теж дуже сподобався, Бенедикте, – промовила Анна. – Пилип далеко не перед кожним ось так скаженіє. Думаю, ще трохи – і він не засоромиться перед тобою скинути свою кофту.
Хлопець засміявся.
– А ти як думаєш? – раптом почав Бенедикт і чомусь зупинився. Дівчина зупинилась біля нього. – Потрібно мати мету в житті?
– Знаєш, це справа кожного – на що витратити своє життя. Проте грішно, якщо в тебе є якісь мрії, а ти їх ігноруєш і переконуєш себе, що їх нема. Ти ж по-справжньому не будеш насолоджуватись моментами, якщо там, у твоїй душі, плаче якась заповітна мрія, навіть якщо ти житимеш насиченим життям.
Бенедикта знову вразили слова дівчини. Вона говорила все, що він відчував. У нього було враження, що вони знайомі сто років і вона знає його краще, ніж він сам.
– А також я думаю, Бенедикте, – продовжила Анна, – що всі найкращі моменти треба з кимось ділити. Вони порожні, якщо їх проживаєш у самотності. З цього виходить, що для мене найголовніше – це близькі люди… це друзі… це кохання… найбанальніший момент життя може стати незабутнім, якщо ти ділиш його з кимсь тобі дорогим. От чим тобі не красивий момент?
Хлопець подивився навколо. Він зрозумів її й усміхнувся. Її очі блищали, вологе волосся роздмухував вітер.
– Ти абсолютно права, – промовив він. – Надіюсь, я стану тобі не гіршим другом, ніж Макс, Ліза чи Пилип.
Дівчина усміхнулась. Вона вірила, що хлопець її зрозумів, та знала, що не до кінця. Вона не хотіла від нього дружби, вона хотіла його поцілувати. Проте, подумавши, вона відвернула від нього погляд:
– Я теж на це надіюсь.
Вони продовжили свою прогулянку вже з якоюсь іншою темою для розмови.
Той