Не її ж вина, що вона йшла і просто впала мертвою, бідолашка. Лікарі приїхали доволі швидко, але поки вони дісталися сюди, вона вже відійшла. На ній ніяких слідів. Серцевий напад, я вважаю. Мій Берт каже, це могла бути анулізма[16]. Та я готова закластися на серцевий напад. Або параліч.
Юніс пам’ятала лише юрбу і віддалену сирену. Сумно знати, що найкращий день твого життя став для когось останнім і вас розділяло лише кілька футів асфальту.
– Чай готовий!
Бомбардир поставив тацю на стіл.
– Я про все подбаю.
Бомбардир розлив чай, виставив булочки з помадкою. Дуґлас примостився на підлозі, затиснувши булочку лапами і взявся злизувати помадку.
– А тепер, люба моя, розкажи мені, що ти думаєш про нове творіння Понтпула? Щось вартісне чи нам слід шпурнути його на звалище човганців?
«Звалище човганців» – так Бомбардир називав купу негодящих рукописів. Цей смітник історій ріс надзвичайно хутко, він захаращував усю підлогу до того, як вони встигали прибирати цю макулатуру в урну. Персі Понтпул вважався дитячим письменником, і Бомбардир попрохав Юніс глянути його останній рукопис. Юніс у глибокій задумі сиділа над своєю булочкою з помадкою. Вона не потребувала часу, щоб вирішити, що вона думає про цю книгу, але слід обрати потрібні евфемізми. Незважаючи на всю свою люб’язність, Бомбардир усе-таки її бос, а вона досі проходить стажування. Персі написав книжку для маленьких дівчаток, яка називалася «Трейсі розважається на кухні». Трейсі мала захопливі пригоди на кухні: вона мила посуд з ганчіркою Дафні, підмітала підлогу з віником Бетті, протирала вікна зі Спарклі-спондж і драяла плити з дротяною мочалкою Венді. На жаль, автор не скористався нагодою змусити Трейсі прочищати раковину з вантузом Поршею, що могло б дати йому хоч маленький шанс на успіх у вимогливої Юніс. Словом, Трейсі повеселилася на кухні, як поні у вугільній шахті. У Юніс було жахливе передчуття, що Персі працює над продовженням «Говард розважається в майстерні» з Чарлі-долото, Фреді-лобзиком і Діком-дрилем. «Трейсі…» можна сміливо назвати дитячим посібником з гендерних стереотипів. Юніс сформулювала свою думку в такі слова:
– Я не можу собі уявити, для якої аудиторії це призначено.
Бомбардир ледь не вдавився булочкою. Він ковтнув чаю і надав своєму обличчю якнайсерйознішого виразу.
– А тепер кажи мені, що ти думаєш насправді.
Юніс зітхнула:
– Це посібник з гендерних стереотипів.
– Погоджуюся, – сказав Бомбардир, схопив рукопис зі столу Юніс і пожбурив його в куток, де вкривалися пилом «човганці». І той гепнувся на стос паперів із глухим звуком. Дуґлас доїв свою булочку й принюхувався, сподіваючись, що на тарілках його друзів залишилися хоч крихти.
– А що з книгою твоєї сестри?
Юніс помирала з цікавості, вона хотіла спитати про це ще з першого дня своєї роботи у видавництві, але перед тим, як бос устиг відповісти, почувся дзвінок