– не лише перед марсіанами, а й перед тією темрявою й безгомінням, що причаїлися довкола. Я втратив усяку мужність і тікав, боячись навіть озирнутися назад.
Пам’ятаю, в мене було таке відчуття, ніби моїм життям хтось бавиться, що ось навіть тепер, коли я вже далеко від небезпеки, таємнича смерть, прудка, як вогняний спалах, може зненацька вистрибнути з ями, в якій лежить циліндр, і зараз мене вразити.
Розділ VI
Тепловий промінь на Чепгемському шляху
Залишається й досі загадкою – яким чином марсіани могли так швидко й безгучно нищити людей. Багато хто гадає, що вони конденсували інтенсивну теплоту в якихось термоізоляційних камерах. Цю надзвичайної сили згущену теплоту за допомогою параболічного дзеркала з невідомої речовини вони спрямовували променями на обраний об’єкт, – подібне до того, як параболічне дзеркало маяка відбиває проміння. Проте ніхто цього переконливо не довів.
Зрозуміло було тільки, що в основі їхньої зброї лежить теплова енергія.
Від найменшого дотику цього струменя все, що могло горіти, вибухало полум’ям, олово розпливалось, як вода, залізо – розм’якшувалося, скло – тріскалось й текло, а вода перетворювалася на пару.
Тієї ночі щонайменше чотири десятки чоловік, спотворені й обвуглені до невпізнання, лежали навколо ями, а над пустельним вигоном палала заграва.
Звістка про катастрофу одночасно дійшла, мабуть, до Чепгема, Вокінга та Отершоу. Коли сталися вже описані трагічні події, вокінзькі крамниці були зачинені, й численні групки, зацікавлені дивними розповідями, снували Горсельським мостом і далі тропкою поміж парканів – мало не до самого вигону. Молодь, закінчивши роботу, скористалася з цих новин, щоб майнути на гулянки. Не важко уявити той людський гомін, який стояв на шляху в вечірню годину…
У Вокінзі майже ніхто не знав, що циліндр відкрився, хоча нещасний Гендерсон послав на велосипеді посильного до поштової контори, щоб відправити спеціальну телеграму для вечірньої газети.
Коли і люди, прогулюючись, по двоє-троє виходили на відкриту місцевість, то бачили то тут, то там і там купки глядачів, які гарячково сперечалися, спостерігаючи за дзеркалом, яке невпинно кружляло над піщаним кар’єром; ця гарячкова збудженість, без сумніву, передавалась і новоприбулим.
Десь о пів на дев’яту, коли було знищено делегацію з прапором, на вигоні вже було чоловік із триста, окрім тих, хто звернув зі шляху, щоб підійти ближче до марсіан. Там були й три полісмени, один із них кінний: згідно з вказівками Стента, вони силкувалися стримати юрбу і не допускати її близько до циліндра.
В гурті, як звичайно, об’явилося й кілька заводіяк, котрим усяке збіговисько – це тільки нагода для бешкету й гучних забав.
Коли марсіани показалися з циліндра, Стент і О’Ґілві, передбачаючи можливість сутички, телеграфували в казарми: вони прохали роту солдат, щоб оборонити цих химерних істот від будь-якого насильства. Після того вони повернулися до тієї бідолашної