ти помреш, бабуся стане нашою мамою?
Мерібет трусило. Вона думала, що їм вдалося приховати всю серйозність того, що відбувалося. Матуся захворіла, але лікарі її вилікували, щось на кшталт цього.
То був перший раз, коли виникла необхідність обговорювати слово на «с».
– Я не збираюся помирати ще дуже довго, солоденька, – відповіла вона.
– Якщо ти помреш, можна, Роббі стане нашою матусею?
– Усе не так просто. І я не помру.
Прокинувся Оскар.
– Я не хочу, щоб ти помирала, – заперечив він сонним голосом.
– Я й не помру, – промовила Мерібет. «Поки що, – подумала. – Будь ласка, не дайте мені померти». – Засинай, любий.
За хвилину вона почула сопіння Оскара. Лів не спала. Вона кліпала своїми величезними очима, смикаючи шов на нічній сорочці.
– Якщо ти помреш, скажи таткові одружитися з кимось хорошим. Я не хочу злої мачухи, як у Попелюшки.
Важке відчуття стиснуло її груди, хоч Мерібет і знала з попередніх розмов із Лів, що вона не навмисно таке каже, це все її незбагненна здібність бити по вразливих місцях. Вона постійно про це думала, ще з дня, коли прокинулася після шунтування. Що буде із близнюками, якщо з нею щось трапиться?
Мерібет вимкнула світло.
– Спи, – звеліла вона.
9
Тепер, коли Джейсон повернувся до офісу, він працював довше, ніж коли-небудь. Він звинувачував оновлення бази даних, але Мерібет очікувала, що він шукатиме причин триматися якомога далі від домівки. Якби вона могла робити так само, то робила б.
Це місце було катастрофою. Її мати не була доброю господинею, та й Роббі не могла похизуватися талантом у прибиранні, тож гори брудної білизни зростали кожного дня, що, звісно, було неприємно, але насправді Мерібет хвилював немитий посуд у раковині, бо якщо з’являться таргани, то доведеться їх винищувати одразу в п’яти кварталах.
Тож вона взялася мити посуд. Та прати білизну. Вона вже не могла їсти харчі з доставки, тож почала готувати прості страви. Ці легкі завдання висмоктували з неї всю силу, що в неї була. Повернувшись із роботи додому, Джейсон насварив її за те, що вона забагато клопоталась у хатніх справах, а втім, далі працював допізна.
Одного ранку під час її другого тижня вдома Мерібет пішла на кухню, щоб зробити собі кави, аж раптом побачила посуд після вчорашньої вечері, а разом з ним і ввесь посуд після сніданку. Цей безлад ніби так і чекав на неї.
«Пішло воно все», – подумала жінка. Ходити до офісу було б набагато легше, ніж оце. Згадавши про обіцянку, яку вона дала Елізабет тиждень тому, – обіцянку, що її наполовину забула, як Елізабет і просила, – вона увімкнула свій ноутбук. Чекаючи, поки завантажиться її пошта, Мерібет відчула, як біль оперезав їй живіт. Вона впізнала цю тривогу, коли вперше за тривалий час повертаєшся до чогось. Позаминулого літа, просто після того, як Мерібет повернулася у «Фреп», Елізабет запросила її з родиною до Тома в Беркшир (що ж, тепер це був їхній спільний будинок) на вихідні. В останню мить Елізабет сказала, що вони з Томом не зможуть поїхати, але вона дуже просила, щоб Мерібет із Джейсоном та дітьми