яку їй не можна було їсти (наприклад, жирна печеня) або яку вона не хотіла їсти (що за сенс у тих їстівних букетах із фруктів?). Її мати приймала кожного відвідувача як високопосадного гостя, пропонуючи їм вишукану каву та чай, потім залишаючи гармидер у раковині. Для Мерібет усі візити були болючими й виснажливими. Щоразу, коли хтось приходив, у неї з’являлося відчуття, ніби вона мусить їх розважати, хоч їй хотілося б не вставати з ліжка. А коли вона запропонувала Джейсону відмовляти людям у візитах, він сказав їй, що вона повинна навчитися приймати допомогу.
І тоді прийшла Елізабет. Одного вечора на першому тижні після повернення Мерібет, з вишуканим, але дуже дорогим букетом квітів, який Мерібет упізнала, бо з такими вони зустрічали зірок.
– Елізабет! – вигукнула мати Мерібет. – Як же чудово, що ти прийшла. А ці квіти. Це піони? У жовтні? Мабуть, вони коштують цілий статок.
– Добридень, місіс Клейн.
– Називай мене Евелін, – виправила мати Мерібет, як то чинила вже понад двадцять років поспіль. – Маєш чудовий вигляд! Дуже гарне пальто. Це вовна? Мерібет, Елізабет прийшла.
– Я бачу, – відповіла Мерібет.
Елізабет скинула чоботи, цій звичці також було кілька десятиліть. До того, як поскаржитися на галас від дітей Мерібет, Ерл Яблонскі скаржився на цокіт їхніх з Елізабет підборів по дерев’яній підлозі.
– Як справи в Ерла? – запитала вона.
– Як завжди, у фрустрації.
– А як у тебе?
Мерібет була втомлена. Близнюки починали сердитися на неї за те, що вона одужує не досить швидко, не досить часто вкладає їх спати, не відводить їх до школи. Вона в усьому відчувала нетерплячість Джейсона. Уранці він міцно притискався до неї, і вона відчувала його ерекцію своїм попереком. Це нагадувало їй період після кесаревого розтину, коли його переповнювало притлумлене бажання, а вона відчувала загрозу.
Джейсон пішов із дітьми купувати костюми на Геловін, виконувати завдання, яке йому призначили. Лів здійняла істерику, коли Мерібет сказала, що вона не піде.
– Ти ж обіцяла! – плакала дівчинка.
Вона не обіцяла, а навіть коли й так, то це було до всього, що сталося. Мерібет дуже кортіло розірвати свою нічну кофту та показати шрам на грудях. Сказати Лів (і Джейсону), що її серце зупинялося. Вони розуміють, що це означає?
Але вона так не вчинить. Вона не божевільна. Крім того, вона докладала величезних зусиль, щоб відгородити дітей від своєї хвороби та тримати їх якомога далі від цього.
– У мене все чудово, – сказала вона Елізабет.
– Хочеш кави або чаю? – запитала її мати. – Або можемо випити вина. Вже майже шоста.
– Все добре. Нічого не треба. – Вона поклала квіти на стіл у кухні та рушила до вітальні.
– Нові крісла? – запитала Елізабет, указуючи на шкіряні софи, придбані після того, як Оскар розмалював усі оббиті фотелі.
– Не такі вже й нові. Ми купили їх близько двох років тому.
Невже минуло так багато часу від останнього візиту Елізабет?
– З IKEA, можеш у це повірити? – втрутилася її мати. – Вгадай, скільки вони коштували?