– і поготів.
Дорогою до лікарні Мерібет зателефонувала Джейсону на робочий номер та натрапила на автовідповідач. Згадавши чоловікове попередження, що якийсь час його не буде, вона зателефонувала йому на мобільний, але й тут почула автовідповідач. Як завжди. Джейсон мав алергію на телефонні розмови. Вона вирішила не залишати йому повідомлення. Усе-таки вона була в таксі, схожому на те, яке відвезло її додому вчора ввечері. Вона вірила в те, що все це скінчиться через годину чи дві.
Вона написала повідомлення Роббі, яка стала нянею близнюків, коли їм виповнився рік, а Мерібет почала працювати, виправдуючи цим доконечну потребу найняти няню. Тоді Роббі була милою й винахідливою студенткою п’ятого курсу театрального факультету в Нью-Йоркському університеті. Зараз вона вже випускниця, справжня актриса з хаотичним графіком. Отож Мерібет зовсім не здивувалася, діставши відповідь: «Я сьогодні не можу. Мені надійшла пропозиція!!!» із численною кількістю смайликів, якими дівчина підкреслювала свій захват. А потім Роббі додала: «Вибачте» з двома-трьома сумними смайликами, щоб показати свій жаль.
Час наближався до пів на третю, коли у близнюків мають добігти кінця заняття, а їх не було кому забрати. Вона ще раз спробувала додзвонитися до Джейсона. Там на неї знову чекав автовідповідач. Цього разу справді не було сенсу залишати голосове повідомлення. Він усе одно не встиг би вчасно доїхати до «Брайт-Старту». Опріч того, Джейсон не прослуховував залишені йому повідомлення ще з часів минулих виборів.
Вона зателефонувала до школи. Відповіла секретарка, модель – гарна, але жахливо неграмотна дівчина, яка постійно губила бланки та квитанції.
Мерібет запитала, чи можуть Оскар і Лів сьогодні побути в школі трохи довше.
– Мені дуже шкода, але в нас немає групи продовженого дня, – відповіла секретарка, ніби Мерібет уперше телефонує, а не водить до школи своїх дітей вже понад рік.
– Я знаю, але я… ну… Мене несподівано затримали.
– У правилах «Брайт-Старту» зрозуміло написано, що треба забирати дітей не пізніше за третю тридцять, – відповіла секретарка крізь фон. Зв’язок тут був жахливий.
– Я знаю правила, але це…
Жінка завагалася. Надзвичайний випадок? Вона була дужче занепокоєна колосальним гайнуванням часу, ніж своїм серцем.
– Непередбачена ситуація. Я не зможу приїхати о третій тридцять, мої чоловік та няня також не зможуть. Я знаю, що вчителі залишаються в школі довше. Хіба Оскар з Лів не можуть просто погратися десь у кутку? Я не повірю, що я – одна-єдина серед батьків, хто просив про це.
Хоча хто знав? Можливо, так і було. Мікрорайон Трайбека, де розташовувалася школа й де Мерібет мешкала у винайманому житлі на горішньому поверсі вже понад двадцять років, став одним із найбагатших серед усіх поштових індексів країни. Іноді здавалося, що тут навіть у нянь є свої няні.
Викликавши неприємний звук, секретарка перемкнула Мерібет на утримання. Через кілька хвилин вона повідомила, що хтось із