Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

злочинця на світі

      Добром не загодували в дитинстві —

      Зло приходило до нього.

      Від зла злочин – зла чин.

      От Павлик мав удома лиш добро,

      А в школі що мав хлопець?

      Від того і добро від матері

      Ставало теж нестерпним… навіть злом.

      Вчитель звертається до всіх. Але його перебиває звук коси за вікном. Вчитель здригається.

      Хто це там?

Мар’яна

      Та це Горпина.

      Мантачить косу.

Вчитель

      Скажіть їй… Я вас

      Прошу…

      Один з учителів виходить. Звук коси уривається.

      Ні з чим не порівняти труд учителя.

      Радіє ткаля шовку під руками.

      Радіє сталевар вогню своєму,

      Сівач радіє диво оксамиту

      Озимини під небом барвінковим —

      Учителю потрібні ж роки й роки,

      Щоб цвіт у плід тривожно перецвів.

      Нема лихішої роботи, ніж учительська.

      Нема виснажливішої роботи,

      Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

      Де серце рветься в клекоті і чаді,

      Але нема щасливішої долі,

      Коли Людина з рук твоїх, Людино,

      Іде у світ – на краплю світ людніє.

      Зламати легко, як зламали Павлика.

      Великий Фабр, натураліст із перших,

      Єдиним у житті своїм пишався —

      Не відкриттями славними і дивними,

      Не славою всесвітньою і гордою —

      Єдиним він пишався, що при дослідах,

      Які дали великі відкриття,

      Не вбив він жодного жука, ні кузочки,

      Ні лапки не ламав, ані крила не скривдив.

      О вихователю, будь Фабром для дітей!

      Вчитель хапається за серце. До нього кидається Дружина, Мар’яна, Вальтер, вчителі.

      Хвилиночку. Я вийду. Зараз, зараз.

Дружина(до Мар’яни)

      Я прошу вас – «швидку» негайно!

Вчитель

      Не варто! Мені легше, легше.

      Виходить, тримаючись за стіну.

      Вчитель у лікарні

      Мати з казкою

Мати

      Синочку, тобі зараз – десять літ.

      Голубчику, в тебе плеврит.

      Лікарі сказали: надвір ані-ні!

      Берись за книжку, тихо лежи мені!

Вчитель

      А хлопці гасають на лижах,

      На льоду вже ковзанка готова.

Мати

      Ти вилежиш трохи – і гайда.

Вчитель

      А може, не вилежу, мамо,

      Так груди болять, в голові – безнадія!

Мати

      Надійся, синочку, надійся.

      Без надій людина – тривожна.

Вчитель

      А казочку, матусю, можна?

Мати

      А розповім. Без казки не можна.

      По сухому безводному степу

      Іде подорожній.

      Іде мандрівник, а степ безконечний,

      А в людини снаги вже нема,

      А сонце пече, а спрага випалює губи,

      Подорожній ледве проводить

      По губах язиком пересохлим,

      Пісок на губах, вітер в очах.

      Раптом далеко попереду

      Темна пляма забовваніла.

      Стрепенувсь