чотирнадцятеро дітей,
Всі – вчителі, і я була учителькою.
Мого батька спалили у хаті.
– Виходь, йому казали, – виходь!
– Згорю у хаті, не піду
Під ваші смердючі кулі! —
Кричав, коли горів:
– Кари катам! Кари! —
Мене ж стерилізували у концтаборі.
Я вся, як бачите, тремчу, я хвора.
Я не могла вже в школі працювати
Учителькою, і я впросилася
До вас у школу, щоб і ви не знали, —
Бути прибиральницею. Жити не могла
Без школи, без дітей, без цього крику,
Який для мене в світі найболючіший
І найсолодший. Було дитя у мене!
Ховалась я три дні у плавнях,
І молока у мене не було
У грудях – я ревно плакала,
Сльози падали на груди,
Дитя ковтало солоні сльози, засинало.
Дитя убили. І мене убили.
Тож перед вами – лиш тінь моя!
І тінь моя не дасть йому Мар’яни.
Оцьому німчикові, цій породі клятій,
Її забрала я з притулку, виховала,
Їй матір’ю я стала, хоч я й тінь,
І тінь моя не дасть йому Мар’яни.
Я прошу, заступіться!
Смерте, я ж не воїн у чистому полі,
Я був воїном у сорок другому,
Я поранений був під Ржевом —
Чому ж ти тоді не прийшла з косою?
Смерте, я не воїн у чистому полі,
Могла ти прийти в сорок восьмому,
Коли конав я од хвороб і немочі
І все тебе вичікував навшпиньках,
Неначе рідну матір, душу рідну.
Чому ж тоді ти не прийшла з косою?
Смерте, чому, коли мені розвиднилось,
Коли став дещо знати, дещо тямити
І знаю ключик од душі дитячої,
Чому мені косою брязкотиш?!
А може б, я була
Учителькою кращою, як ти,
І все знайшла б, що не знайшов ти —
Дітей вмивала б краще, —
А мушу прибиральницею гнутись.
А ти мене, учительку колишню.
Ще й, прости боже, Смертею зовеш?!
Учителько, кажи мені, скажи,
Чого ти мені смертею приходиш?
Та я прийшла до тебе, бо несила
Мені дивитися на їхнє парування,
На їх обійми в хаті й поза хатою,
Їй-богу, на дурман мене наверне —
І согрішу, або нехай їде геть
І пальчиком Мар’яни не торкає…
…А в ту пору вчився Волхв
Та всім премудростям:
А що першій мудрості вчився —
Обертався Ясним Соколом;
А що другій мудрості вчився він, Волхв,
Обертався Сірим Вовком;
А що третій мудрості вчився він, Волхв, —
Обертався Гнідим Туром – Золоті Роги…
Я ледь приходжу
Тільки що до третьої із мудростей,
Чому ж мені ти ставиш косу в голови?!
Та я не Смерть Вам – я Горпина, баба,
Ну й наповратився, хай буде так, як легше…
Вчитель