школу медсестер,
Потім аптеки, а потім
Дитячий притулок Корчака.
Стояла жахлива спекота.
Дітей з інтернатів посадовили
На самім кінці майдану, біля стіни.
Всі надіялись в безнадії —
Сьогодні їх ще вдасться врятувати,
Приберегти від смерті до наступного дня.
Смерте, не будь ненажерою!
Соломинка для потопальника.
На соломинці – зелений прапор.
Вантажили без перерви,
А місця лишалося й лишалося,
Наче бездонні були ці вагони.
Шугали нагайки над натовпами.
Бийте, бийте, довше бийте дорослих,
Поволі, жінко, поволі, мужчино,
Поволі, старий дідугане, поволі,
Кожен дорослий – задуши по секунді,
Затримай дітям ще день.
І раптом наказ – вивести інтернат.
Ні, цього видовища я не забуду!
Це не був звичайний марш до вагонів —
Це був організований німий протест
Супроти оргій бандитизму.
Це був похід, якого не було
За всі віки, за всі тисячоліття!
О, як у Корчака світилося чоло!
І як в дітей світилося лахміття!
Всі діти йшли четвірками. Вони
Були добром у цьому злі розпуки.
Йшов з ними вчитель з поглядом ясним,
Йшов Корчак, взявши двох дітей за руки!
А поліцаї стали струнко й честь
Віддали – навіщо честь безчесним!
Пилюка люта била з перехресть,
Був цей похід безсмертним і воскресним.
Гестапівці спитали: «Хто він? хто?» —
«Людина», – кинув Корчак охоронцю.
Як сонце не спинилось в подих той!
Як треба було зупинитись сонцю!
На другий день в Треблінці вони всі
Пішли у сонце з Корчаком за руки.
Ми пізнаєм їх в зірці, і в росі,
І в дереві – як в прапорі розлуки.
В історії людини не було б
Нічого людського без цих людей високих.
Хай нам ясніє його дивний лоб!
Я крок його в дитячих чую кроках.
Знамено зеленаве б’є в траві,
Вихоплюється клекотом над нами.
Дитинство – це найкращий в світі світ,
Тож не прощайтесь з його снами.
Вчитель бачить, як Хор чорних марищ з білими свастиками наступає на нього, намагаючись забрати зелений прапор дитинства. Вчитель зриває прапор з древка і ховає його на грудях. Кулеметна черга – Вчитель падає. Чорні марища кидаються до нього, та коли вони виривають прапор, це вже інший прапор, наскрізь просякнутий кров’ю – червоний прапор Вчителя. Знамено вогненним птахом виривається з рук чорних марищ – вони щезають. Вчитель помирає…
Що за зелений прапор? І навіщо?
Та й Вчитель наш не був тоді в Варшаві,
Все вигадки.
Не так. Не все, що відбулось,
Те дійсне. І не все,
Чого і не привиділось нікому,
Недійсне. А зелений прапор —
Дитинства символ, юності, надії.
Всі діти світу відають про це
З «Короля Матіуша Першого».
А наш радянський