витрачених важких годин, атмосфера роздратування й обурення в притихлому офісі ставала все помітнішою. Головною темою всіх розмов стала очевидна нерівноправність, яка виявлялася у привілейованому ставленні до «відомого» мера Тернбла порівняно зі ставленням до будь-якої іншої жертви другого класу. Бакстер підозрювала, що цей вироджений егалітаризм серед найбільш шовіністичних та вузьколобих людей, яких вона коли-небудь тільки знала, був викликаний радше їхньою зависокою думкою про себе, аніж прагненням справедливості, хоча й мусила визнати, що вони мали рацію.
Розгублена, Бакстер знову і знову поглядала на кімнату для допитів, майже сподіваючись на те, мовби мусить щось таки трапитися, хоча б задля того, щоб виправдати докладені зусилля. Самої лише паперової роботи, яка становила зовсім непривабливі дев’яносто відсотків роботи детектива, було більше, ніж людина могла виконати за один раз. Гурт поліціянтів, які повернулися з тринадцятигодинної зміни, зупинилися перед дошкою із зображенням моторошного створіння, яке Вульф причепив на стіні. Не маючи змоги піти додому, вони вимкнули світло в конференц-залі, намагаючись трохи відпочити перед початком наступної зміни.
Коли вже сьома людина попросила для себе особливого дозволу порушити ізоляцію, Сіммонсу увірвався терпець, і з того часу ніхто більше не насмілювався запитувати про це. У всіх були доволі вагомі причини, і він був більше ніж упевнений, що його рішучі дії матимуть негативний вплив, можливо, непоправний, у таких же важливих справах, але що він міг удіяти? Хотів би Сіммонс, щоб вони з мером Тернблом не були друзями, адже він був переконаний, що це йому ще вилізе боком, хоча рішення були б такими ж у будь-якому разі. За цією перевіркою міської поліції Лондона спостерігав увесь світ. Якщо вони виявлять слабкість, вразливість, нездатність запобігти вбивству, про яке їх попередили, наслідки будуть катастрофічними.
Неймовірно, але заступник комісара почувалася в його кабінеті як у себе вдома, тож він тимчасово перемістився за вільний стіл детектива Чемберса. Сіммонс думав про те, чи дійшли новини про вбивства до нього на Кариби і чи досвідчений детектив зміг би пролити якесь світло на химерний випадок, якби знаходився тут.
Бакстер провела ранок, відстежуючи власника квартири, де було знайдено тіло. Він вважав, що його помешкання займає пара молодят із новонародженим немовлям. Бакстер підозрювала, що вони стали частиною того тіла, і не хотіла навіть і думати про долю беззахисного маленького немовляти, хоча потім із полегшенням зітхнула, не знайшовши жодних записів про одружені пари, і зрозуміла, що та скупа інформація, якою поділився люб’язний власник, була вигаданою.
Коли вона передзвонила йому за годину ще раз, він визнав, що діяв приватно й узяв гроші готівкою, а передали їх йому через поштову скриньку. Ще він сказав, що викинув усі конверти і ніколи не зустрічався з квартирантом особисто, а потім благав не доповідати про незадекларовані доходи. Упевнена, що податкова служба зрештою-таки виведе його на чисту воду, і не маючи настрою додавати собі ще більше роботи, вона рушила далі, змарнувавши кілька