7
Субота, 28 червня, 2014 [17.58]
Вульф на самоті сидів у кабінеті Сіммонса. Численні нові вм’ятини на старезній металевій шафці та сліди штукатурки на потертому килимі не давали йому спокою: перші наслідки вранішніх подій. Він чекав, зніяковілий, розгублено смикаючи вологу пов’язку на лівій руці.
Коли Бакстер повернулася в кімнату для допитів, після того, як Сіммонса вивели, то побачила, що Вульф сидить біля нерухомого тіла мера, поки у приміщенні бушував кімнатний мусон. Вона ще ніколи не бачила його таким розбитим і вразливим, щоб він так пильно вдивлявся кудись у простір, вочевидь навіть не помічаючи її. Бакстер обережно допомогла йому підвестися й вивела до сухого коридору, де повна кімната стурбованих людей до нав’язливого уважно спостерігала за кожним їхнім кроком.
– Заради Бога, – випалила Бакстер.
Вона взяла на себе більшість ваги Вульфа, коли вони спотикаючись, пройшли через офіс до дверей жіночих убиралень. Жінка силоміць всадовила його на стійку між двома раковинами. Потім обережно розстібнула ґудзики на брудній сорочці й повільно стягла її, при цьому надзвичайно обережно намагаючись прибрати тканину з вологих ран і пухирів на лівій руці. Повітря наповнив запах дешевого дезодоранту, поту й паленої шкіри, і Бакстер зрозуміла, що надзвичайно схвильована, хоча на це й не було причин. Вона непокоїлася, що будь-якої миті хтось міг зайти й упіймати її на гарячому, хоча й не робила нічого забороненого.
– Тримайся міцніше, – сказала вона йому, знявши стільки, скільки змогла.
Бакстер заквапилася до офіса і повернулася за кілька хвилин з аптечкою та рушником, яким обгорнула мокре волосся Вульфа. Невміло розірвала упаковку й витягла пов’язку для опіків, а потім ретельно забинтувала йому пошкоджену руку.
Уже потім у двері постукали. Зайшов Едмундс і без особливого захвату зняв свою сорочку, цим самим неохоче визнаючи, що під нею мав ще футболку. Хоча Едмундс і був високим, але за статурою більше нагадував худорлявого школяра, тому його сорочка ледь прикривала Вульфу живіт, однак Бакстер припустила, що це краще, аніж нічого. Коли з більшістю кнопок було покінчено, вона застрибнула на стійку й мовчки сіла поруч із Вульфом, чекаючи так довго, як йому знадобиться, щоб оговтатися.
Решту дня Вульф провів у тихому кутку, складаючи детальний звіт про те, що трапилося у замкненій кімнаті. Він проігнорував численні непрошені поради про те, що йому варто дозволити, щоб швидка відвезла його додому. О 17.50 його викликали до кабінету Сіммонса, де він, стривожений, чекав на прибуття свого шефа, якого не бачив, відколи в того стався вибух жорстокості значно раніше.
Чекаючи, Вульф невиразно згадав Бакстер і вбиральню, однак усе це здавалося таким нечітким, нереальним. Йому стало трохи соромно, що того ранку він знехтував віджиманням (як і впродовж попередніх чотирьох років), і уявив собі, як вона здригнулася, побачивши його занедбане та злегка розповніле тіло.
Він почув, як позаду до кімнати зайшов Сіммонс і зачинив двері. Його шеф опустився в крісло навпроти й витягнув з пакета «Tеско»[15] пляшку ірландського віскі «Джеймсон»,