де ми з нею
колись грілися на кухнях
біля синіх джерел вогню, по нас не лишилося
жодного сліду. Час, старий канатоходець,
сто разів падав, сто разів підіймався,
з ламаними ключицями й залізними зубами,
йому без різниці, в якому напрямку рухатись, –
залиже рани й знову танцює між чайками.
Але місто, в якому вона змогла заховатись, –
які тут барвисті сукні та сорочки,
яка оксамитова шкіра в пілотів
і китайських студенток.
Ах, це свіже гірське повітря,
це відчуття крові після
виснажливих поцілунків.
Вона нічого не забула там, звідки поїхала.
Жодного голосу, жодного прокляття.
Життя – це веселе перетягання линви.
З одного боку її тягнуть янголи.
З іншого – адвокати.
Адвокатів більше.
Але і послуги їхні коштують дорожче.
«Святий Франциск збудував це місто для серферів і героїв…»
Святий Франциск
збудував це місто для серферів і героїв.
Він приводив сюди
кораблі королівських флотів і зупиняв їх
у тихих бухтах, над якими стояли тумани.
Іспанці зістрибували на берег,
і російські моряки
в рятувальних човнах, і золотошукачі
з Китаю прошивали ніч ліхтарями,
дивуючись тіням на пагорбах.
І кожна закладена церква
була як натруджений голос –
свободи стане всім,
якщо ви не будете тримати її для себе,
діліться хлібом і вугіллям на зиму,
дивіться на сонце крізь пляшкове скло океану,
золота вистачить на всіх,
але любов дістанеться лише найсміливішим!
Тисячі років потрібно для того,
аби вибрати з землі всі щедроти,
тисячі ночей необхідно,
аби вивчити звички місцевої скумбрії,
тисячі слів потребує той, хто говорить із вічністю.
Чума сходить у святковий порт,
і за нею висипають із костелів дівчата й підлітки,
зухвалі й золотошкірі, з першими таємницями
й католицькими гімнами –
діліться книгами та яскравим одягом,
діліться ним, діліться кавою та овочами,
в цьому місті ми всі захищені
молами та фортечними стінами,
стільки втіхи привезено сюди з цілого світу,
що нам робити з нею,
що нам робити з нею?
Я знаю, що святий Франциск охороняє її,
коли вона з’являється тут
на конференціях чи в бібліотеках,
охороняє її щоразу, коли вона ходить крамницями,
рахуючи копійки, на які має прожити до від’їзду,
охороняє від ворогів, охороняє від друзів.
І нервує, коли я йому підказую:
ділися з нею своїм терпінням,
ділися втомою, ділися радістю,
в цьому місті на кого їй ще покластися,
як не на тебе,
в цьому житті про кого нам із тобою ще говорити,
як