арії перед повною залою глядачів! Коли «гарні матусі», тобто люди, які все своє життя піклуються про інших, присвячують кілька післяобідніх годин справді улюбленому заняттю – навіть якщо це читання книги, – такий досвід є новим, інтенсивним і так само креативним, як створення шедевру мистецтва!
«Гарна матуся» – це будь-яка людина, що завжди ставить інтереси інших вище за свої. Це, наприклад, Вірджинія, талановита письменниця, яка також навчає секретів цього ремесла, віддаючи всю свою енергію студентам і залишаючи дуже мало для себе. Або Сью Д., супермама, яка, крім основної роботи, працює волонтером, допомагає чоловікові з його проектами, а дітям – з уроками та тримає на собі весь тягар хатніх клопотів. Їхня щедрість приносить їм величезну втіху. Це вираження любові, що збагачує життя того, хто її дарує. Але в якийсь момент це явно стає виявом схильності до вибору «певної справи». Коли ви даєте забагато – коли це робиться за рахунок чогось важливого у вашому власному житті, – ви також відмовляєтеся від пригод на користь якогось певного, безпечного заняття. Яким чином? Це ваш вибір – стати незамінною, гарною людиною, відчувати свою владу робити все правильно. У такий спосіб також можна з легкістю позбутися будь-якої провини, яку ви коли-небудь відчували у своєму житті.
Що ж робити?
Хочу, щоб ви швиденько виконали одну маленьку вправу.
Оберіть одну справу, яку б ви не хотіли виконувати щодня, і замініть її якимось улюбленим заняттям. Є певна умова: ви маєте відмовитися від справи, яку виконуєте для когось іншого. Це ні в якому разі не може стосуватися того, що ви робите для себе! Подумайте трохи та прийміть рішення. Ви можете припинити скуповуватися для всієї родини, відвозити дітей до басейну чи носити одяг чоловіка до хімчистки. Це може дати вам принаймні півгодини для себе, і цей час треба присвятити лише собі – зробити щось приємне виключно для власного задоволення.
Саме так. Оце і вся вправа.
Я спробувала дати її під час майстер-класу, присвяченого темі ефективної організації часу, який проводила для жінок у містечку Юджин в Орегоні. Учасниці семінару були приголомшені й кілька хвилин не могли зрозуміти, що я взагалі мала на увазі. А далі почали підводитися одна за одною й говорити, від чого вони збираються відмовитися.
– Я припиню прасувати сорочки, – сказала одна жінка.
– Я перестану друкувати всім шкільні твори та реферати, – вирішила інша.
А далі поїхало! Увесь вечір після семінару та наступного дня можна було побачити їх у холі готелю, ліфтах або ресторані, коли вони з виглядом змовниць запитували одна одну: «Від чого ти відмовишся?»
Щоб захистити їх від почуття провини, яке неодмінно виникне, якщо їхні родини скаржитимуться, я попросила їх записати невеличку промову, яку їм треба було виголосити. Ось ця дуже сувора, але справедлива заява – на випадок, якщо захочете її використати:
«Я купую продукти, готую, застилаю ваші