й повезти дітей до якоїсь екзотичної країни, про це не могло бути й мови. Думаю, це було досить розумне рішення з мого боку – якщо суть питання полягала саме в переїзді до екзотичної місцевості.
Але це не так.
Одну річ я розуміла правильно: справжня пригода могла б зробити моє життя захопливим. Мабуть, правильно було й те, що опинитися в Африці з двома маленькими дітьми та без копійки – навряд чи гарна перспектива. А от решта міркувань – моя суцільна помилка, якої, я впевнена, ви також припускаєтеся.
Африканське сафарі – не обов’язково велика пригода вашого життя. Принаймні точно не мого. Від справжньої пригоди вам перехоплює подих, серце б’ється частіше, а розум відкривається назустріч чомусь новому. Вона ніколи не буває однаковою для двох різних людей. Я ж намагалася будувати своє уявлення про насичене й повноцінне життя на мріях, що засновані на втечі від реальності.
Такі ескапістські[5] мрії відрізняються від справжніх.
Вони схожі на аварійні люки. Забезпечуючи короткий відпочинок від проблем суворої дійсності, вони, здається, справді нам потрібні. Інколи ми подумки втікаємо у світ таких мрій, коли їдемо на роботу або чуємо про життя багатих та знаменитих. Тоді ми уявляємо себе космонавтами, рок-зірками або моряками в бурхливому океані. Не думаю, що ми дуже серйозно сприймаємо такі мрії. По суті, вони не є нашими справжніми захопленнями, а являють собою лише скороминущий політ фантазії. Однак погляньмо на них уважніше, оскільки вони містять деяку важливу інформацію про ваше життя.
Що ви при цьому уявляєте? Що у вас мільйони доларів, що ви робите переможний удар, граючи в бейсбол на Янкі-стедіум,[6] або що за вами упадає найпрекрасніший чоловік на землі? Не стримуйте себе. Єдина умова – це мають бути саме фантазії, які аж ніяк не можна назвати реалістичними.
Джо: «Я бачу себе пілотом винищувача – надсучасного реактивного літака, який збиває справді небезпечного ворога».
Ґерт: «Мені просто цікаво спостерігати за життям багатих і знаменитих. Ні, мене вражають не їхні розкішні речі, а їхня впевненість та безтурботність. Вони насолоджуються життям і ні про що не турбуються».
Мо: «Я уявляю себе лісником і мисливцем. Щоправда, не знаю, ким напевно. Я не хочу вбивати жодних тварин. Я радше спостерігаю за їхніми звичками чи щось на кшталт цього. Живу в лісовій хижці на Алясці, багато читаю, а потім їду до місцевої заправки й ресторану біля траси – розмовляю там з усіма та п’ю каву».
Мей: «Знімаю фільм на Борнео, про людожерів!»
Келлі: «Просто подорожую бізнес-класом – сідаю на літак, зручно вмощуюся в кріслі, насолоджуюся келихом шампанського й лечу кудись далеко-далеко».
Сью: «Живу в монастирі, розташованому високо в горах, де все просто й спокійно. Так спокійно».
А що ви уявили?
У такій ескапістській мрії сховано ключ до того, що вам справді потрібно. Це ніби фотонегатив