в соціумі. Око сльозилося, плакало й вимагало постійної уваги. Й інші діти ніколи не давали йому про це забувати. Вони називали Баррі зизооким, хоча він таким не був. Щороку вони благали його вийняти скляне око з очниці, але коли він виконував прохання, протез викликав огиду, на нього потрапляла інфекція, а Баррі ставав дедалі відлюдькуватішим.
Баррі вважав, що скляне око стало джерелом кількох особливих рис його характеру. Наприклад, він був схиблений на справедливості. Коли він помічав, що зірок баскетболу не так часто викликають на пробіжку, як менш відомих гравців, то він просто горлав до суддів. Зрештою Баррі покинув дивитися баскетбол, бо несправедливість убила в ньому весь інтерес до цього спорту. Попри те, що він був завзятим суперником і гарним спортсменом, з міцною статурою й фізично витривалим, він був байдужий до командних видів спорту. І око допомагало це пояснити, бо ж у більшості командних ігор використовувався м’яч, а хлопчик з поганим просторовим і обмеженим периферійним зором не міг добре вправлятися з м’ячем. Він пробував утвердитись у ролях гравців, які менше взаємодіяли з м’ячем в американському футболі, але око випадало з очниці, коли він надто сильно когось штурхав.
Окрім того, Баррі не дуже чітко розрізняв, де закінчуються його фізичні обмеження і починаються психологічні, але він припускав, що в основі тих і інших лежить скляне око. Він ненавидів несправедливі ситуації, коли тренери обирали собі улюбленців. Судді, що не зважали на порушення, доводили його до сказу. Він обрав плавання, оскільки цей спорт не вимагає практично ніякої соціальної взаємодії. Жодних гравців у команді. Жодних непорозумінь. Ти просто пропливаєш за певний час дистанцію, а там – виграєш або програєш.
Згодом навіть Баррі перестав дивуватися, чому він проводить так багато часу на самоті. Незадовго до тридцятиріччя він почав уважати себе людиною, у якої немає друзів. Він пройшов старші класи в школі «Санта-Тереза» в Сан-Хосе, потім – Університет Каліфорнії та Медичну школу при Університеті Вандербільта, і не зміг створити жодних тривалих стосунків. Усі його дружні стосунки створювалися й підтримувалися письмово, через електронну пошту. З двома людьми, яких Баррі вважав своїми справжніми друзями, він був знайомий протягом двадцяти років, але особисто вони бачилися не більше восьми разів. «Я від природи не потребую друзів, – каже він. – Я щасливий у своїй голові». Якимось чином він зумів двічі одружитися. Його перша жінка мала корейське походження, і все закінчилося тим, що вона переїхала жити в інше місто («Вона часто скаржилася, що мені більше подобається ідея стосунків, аніж самі стосунки»), а з другою жінкою, яка має американське та в’єтнамське коріння і з якою він і досі одружений, Баррі познайомився на сайті Match.com. У своєму профілі на Match.com він чесно описав себе як «одноокого студента-медика з незграбними манерами в спілкуванні та боргами за навчання на 145 тисяч». Він був поведений на відвертості майже так само, як на справедливості.
Одержимість –