того, які оборудки провертає Goldman Sachs з боргами американців з нижнього прошарку середнього класу. «Ви маєте розуміти, – каже він, – що я був одним з перших, хто займався субстандартними кредитами. Я бачив саме дно. Ці люди здатні брехати нескінченно. Той досвід навчив мене, що Уолл-стрит байдуже до того, чим вони торгують». Але дечого він не міг збагнути: хто купує облігації другої хвилі субстандартної іпотеки? «Ми ще першого дня постановили: „Настане час, коли ми заробимо величезні гроші, зігравши на пониження цієї дурні. Ця бульбашка лусне. Тільки ми не знаємо, як і коли“».
Під «цією дурнею» Айсман мав на увазі акції компаній, що долучилися до субстандартного кредитування. З цінами на акції можуть відбуватися божевільні речі, тож він не збирався грати на пониження, поки ситуація з кредитами не почне погіршуватися. Тому Вінні невтомно спостерігав за поведінкою американців, які взяли субстандартні іпотечні кредити. Щомісяця, 25-го числа, на його комп’ютерному екрані з’являлися звіти про перекази коштів, і він переглядав їх на предмет сплесків кількості прострочених платежів. «Згідно з інформацією, за якою ми стежили, – каже Вінні, – ситуація з кредитами була не вкрай кепською. Принаймні, так було до другої половини 2005 року».
І от крізь туман, який згустився за перші півтора роки управління власним бізнесом, на Айсмана зійшло осяяння, настав «момент істини», коли він збагнув, що випустив з уваги дещо очевидне. Він сидів собі на роботі, намагаючись правильно вибрати акції, але ж доля всіх цих акцій дедалі більше залежала від облігацій. Ринок субстандартної іпотеки розвивався, і кожна фінансова установа так чи інакше стикнулася з цим фактом. «Боргові зобов’язання затьмарили звичайні акції, – пояснює Айсман. – Ринок фондових паперів – це бісів прищик порівняно з ринком облігацій». Фактично всіма крупними інвестиційними банками на Уолл-стрит керували їхні відділи облігацій. Більшість гендиректорів (Дік Фалд із Lehman Brothers, Джон Мак із Morgan Stanley, Джим Кейн із Bear Stearns) починали кар’єри на ринку облігацій. Іще у 1980-х, коли провідна інвестиційна фірма Salomon Brothers заробляла стільки грошей, що здавалося, ніби вона працює геть в іншій галузі, ринок облігацій був тим самим місцем, де заживали великих статків. «Золоте правило, – каже Айсман, – хто має золото, той і диктує правила».
Більшість не могла взяти втямки, як розквіт ринку облігацій, що затягнувся на два десятиліття, зміг затьмарити все інше. Раніше Айсман теж не розумів. А тепер збагнув. І йому треба було детально розібратися у світі боргових зобов’язань. У нього були плани на ринок облігацій. Але дечого він іще не знав – у ринку облігацій також були плани на нього. Він збирався стерти Айсмана на макуху.
Розділ 2
У країні сліпих
На початку 2004 року інший інвестор фондового ринку, Майкл Баррі, вперше поринув у ринок облігацій. Він дізнався все можливе про те, як позичалися й віддавалися гроші в Америці. Він нікому не розповідав про свою нову пристрасть, а просто сидів на самоті у себе в офісі, в Сан-Хосе, штат Каліфорнія, й читав