це зробити? – думав собі Ардашір, дістаючи ще одну скріпку з нижньої шухлядки столу. – Та він, напевне, змусив по-рабськи працювати свою дружину».
– Мені треба лише маленьку надбавку до зарплати, щоби легше збутися того кредиту. Щоби нам трохи вільніше дихалося на новому місці. Щоби Алсані було легше, бо, ну, вона ж вагітна.
Вагітна. Важко. Тут треба було проявити чудеса дипломатії.
– Не зрозумій мене неправильно, Самаде, ми обоє інтелігентні, щирілюди, тожя можу сказати тобі прямо… Я знаю, що ніякий ти не довбаний офіціант, – зашепотів він, аби заповнити чимось паузу, а після того поблажливо посміхнувся, так, ніби сказав щось сороміцьке, щось, що мало б їх зблизити, – я дуже добре розумію твоє становище… Звісно ж, розумію… але й ти повинен зрозуміти моє… Якщо я роздаватиму на дурничку гроші кожному родичу, котрий у мене працює, то скоро ходитиму по світу, як той божевільний містер Ганді. Не матиму горщика, щоб попісяти. Я і так кручуся, як можу. От тобі приклад: якраз оце зараз отой нікчемний Товстий Елвіс, брат моєї дружини Гусейн-Ішмаель…
– Різник?
– Ага, різник – він вимагає, щоби я платив більше за його смердюче м’ясо! «Ардашіре, ну ти ж чоловік моєї сестри!» – каже він мені. А я йому кажу: «Але Мухамеде, це ж роздрібна торгівля…»
Тепер була Самадова черга завмерти і подивитися перед себе скляними очима. Він подумав про свою дружину Алсану, котра була зовсім не така покірна, як він думав про неї, коли одружувався, – їй він сьогодні мав принести погані новини; а вона ж, Алсана, часом впадала у справжню лють, та що там казати – то були цілі напади гніву. Дальші та ближчі родичі Самада вважали це поганим знаком, побоювалися, чи немає в родині Алсани якоїсь «підозрілої розумової недуги»; вони співчували Самадові, як співчувають людині, яка придбала крадену машину з набагато більшим пробігом, ніж можна було собі думати. Самад же у своїй наївності вважав, що жити з такою молодою жінкою буде… просто. Проте Алсана – ні, Алсана простою не була. Напевне, тепер всі молоді жінки такі, думав Самад. Наприклад, наречена Арчі… минулого вівторка він також побачив щось вельми непросте у її очах. З молодими жінками все тепер не так, як раніш.
Ардашір закінчив свою, як він вважав, вельми красномовну тираду, відкинувся на крісло вдоволений і заходився скручувати зі скріпки букву М – Мухул, котра мала спочивати на його коліні поруч з А – Ардашір.
– Ой, дякую, сер, – сказав Самад, – який же я вам вдячний.
Того вечора був жахливий скандал. Алсана пожбурила на підлогу швейну машинку разом з недошитими модними чорними штанами.
– Усе це дарма! Скажи мені, Самаде Мія, який сенс переїжджати у цей красивий, справді вельми красивий будинок, якщо в нас нема що їсти?
– Це гарний район, у нас тут друзі.
– А хто вони? – вона грюкнула своїм маленьким кулачком по кухонному столу, від чого сіль і перець підлетіли вгору в красивому піруеті й видовищно розсипались у повітрі. – Я їх не знаю! Ти бився на давній забутій війні з якимось