Я навіть не думав, що цьому хлопчині щось допоможе. Він намагався вбити нас, Еббі. А тепер ще й ці фото? Чесне слово, мені більше подобалось, коли там було написано: «Це кінець».
– Мені здається, що його досі переслідує те, що він зробив. Ти чув, що казав Ден: Фелікс хотів, щоб йому пробачили. Навіть якщо він досі… Навіть якщо йому й не покращало, скидається на те, що якась частинка його справді шкодує. – Еббі позіхнула і присунулась ближче до камери – достатньо близько, щоб можна було розгледіти темні кола у неї під очима. – Можеш зіронізувати, Джордане, але схоже, що тобі теж не вдається добре виспатись.
– Ні, але в мене просто смішні оцінки з математики. Хто ж знав, що безсоння може так впливати на роботу? – Він витиснув з себе усмішку. – Слухай, Дене, я спробую з’ясувати, що означають ті цифри, але нічого не обіцяю. Як на мене, у Фелікса вже остаточно знесло дах. Мабуть, нам краще забути, що ми взагалі з ним зустрічалися, і жити далі. Ми можемо спалити ті чортові фотографії й більше ніколи про них не згадувати.
– Ти не бачив його, – не вгавав Ден. – Він не просто наполягав… Він… був наче одержимий.
«Що ми зробили з тобою… Це страшно. Це жахливо. Не знаю, чи можна тепер чимось зарадити…»
У Дена все захололо. Про що казав Фелікс? Чи можна чимось зарадити чому?
– Не те слово, яке б я дібрав для цього покидька, – пробурмотів Джордан. Камеру заступила скуйовджена голова, а хлопець тим часом схилився над своїми колінами. Ден чув, як аркушем паперу зашкряботіла ручка.
– Господи, мені треба хоч трохи поспати. Ці дурнуваті цифри вже розпливаються перед очима, – зітхнув Джордан. – Чесне слово, цей рядок виглядає знайомим. От ніби крутиться на язиці… Це збіса дратує.
– Ти можеш, Джордане, – сказала Еббі, оживаючи на Деновому моніторі. – Якщо хтось і може з’ясувати, що вони означають, то тільки ти.
– Я не знаю, – мовив Джордан направду втомленим голосом.
– Почнімо спочатку, – запропонував Ден. – Ти казав, що це схоже на якийсь код, так? Зараз ми говоримо про Фелікса. Він був схиблений, але, крім цього, він був розумний. Геній. Припустімо, він дав мені цей код, бо вважав, що ми зможемо розгадати його.
– Я вже не впевнений, що це справді код, – сказав Джордан. – Цифри якось згруповані, але таких групок небагато. Здається, що вони розкидані в певному порядку, але…
Ден був упевнений, що Джордан дасть раду тим цифрам. Адже цей хлопець міг уві сні розв’язати судоку найвищого рівня чи одним махом написати тест з математики, над яким Дену довелося б добряче попітніти. Якщо Джордан не зможе розгадати цю загадку, то вони залишаться ні з чим.
– Але що? – нагадала Еббі. Вона примружилась. Ден надіслав їм обом копію світлини, яку йому дав Фелікс, а також цифри, що були на звороті.
– Але я не знаю. Іноді ці штуки можуть бути страшенно складними. Це вам не «x дорівнює один», а «y дорівнює два», – пояснив він. – Може, цю загадку неможливо розгадати просто так. Може тут потрібен якийсь шифр…
– Хлопці, ви чули це? – раптом прошепотіла Еббі, озираючись через плече в темряву кімнати.
– Чули